Дисипативні структури і явища самоорганізації

Концепції сучасного природознавства

Дослідження школи Пригожіша показали, що поняття структурної стійкості і порядку через флуктуації застосовні до систем різної природи, у тому числі економічних, соціальних: "Меж для структурної стійкості не існує. Нестійкості можуть виникати в будь-якій системі, варто лише ввести відповідні збурення. Мутації і "новонароджені" елементи виникають стохастично і збираються в єдину систему панівними в даний момент детерміністичними принципами. Це дозволяє нам сподіватися на безперервну генерацію "нових типів" і "нових ідей", що можуть бути включені в структуру системи, забезпечуючи тим самим її безупинний розвиток". Віддаленість від рівноваги, нелінійність може служити причиною виникнення впорядкованості в системі.

Біологічна впорядкованість, генерація когерентного світла лазером, виникнення просторової та часової впорядкованості в хімічних реакціях і гідродинаміці, автохвилі в різних середовищах, нарешті, функціонування екосистем у тваринному світі або життя людського суспільства – усі ці приклади є разючою ілюстрацією явищ самоорганізації, утворення дисипативних структур. Ці структури поряд з чудовими регуляторними властивостями виявляють надзвичайну гнучкість і різноманітність.

Як показали роботи школи Пригожина, найважливішою загальною рисою широкого класу процесів самоорганізації є втрата стійкості і подальший перехід до стійких дисипативних структур. У точці зміни стійкості в результаті розгалуження повинні виникнути щонайменше два рішення, що відповідають стійкому, близькому до рівноважного стану і дисипативної структури. Для дисипативних структур характерна стійкість, що одночасно є структурною та функціональною.

Еволюцію можна розглядати як проблему структурної стійкості. Система не завжди структурно стійка, причому еволюція дисипативної структури визначається послідовністю подій відповідно до схеми (Г. Ніколіс, І. Р. Пригожин). Шмальгаузен як один з факторів еволюції виділяв боротьбу за існування. Відповідно до теорії конкуренції, близькі види можуть населяти район лише в тому випадку, якщо вони ефективно поділяють між собою необхідні ресурси.

Хатгінсон проголосив принципово нову програму вивчення нерівноважних угруповань, чиї принципи організації докорінно відрізняються від тих, до яких звикли екологи, що розглядають угруповання як жорстко організовану сукупність видів. В альтернативному підході пряма конкуренція за їжу підмінюється складними й динамічними інформаційними зв'язками. Залежно від умов метаболіти (продукти життєдіяльності) даного виду або пригнічують, або, навпаки, стимулюють розмноження інших видів. При цьому можливі як негативні, так і позитивні міжвидові відносини. Різні види не тільки не прагнуть остаточно витіснити один одного, але ніби "утримують" у суспільстві ті види, чисельність яких падає нижче певного рівня.

У теорії конкуренції виражена концепція детермінізму; конкуренція визначає чисельність, вигляд і еволюцію існуючих видів, що споживають ту саму їжу. Інша парадигма: близькі види, розташовані в екосистемі на одному трофічному рівні, завжди живуть серед надлишку їжі, оскільки їхня чисельність ефективно обмежується складним комплексом причин, у тому числі й конкуренцією. Відповідно до цієї парадигми біологічне суспільство можна розглядати як дисипативну структуру, яка, знаходячись у не-рівноважному стані, постійно веде обмін із зовнішнім середовищем. У вихідній невпорядкованій системі за рахунок нерівноважних нестійкостей, які послідовно реалізуються, за рахунок когерентної поведінки елементів може виникнути функціональна організованість.

Наведемо приклад з нового наукового напрямку, який швидко розвивається, – адаптології. Клод Бернар назвав пристосування адаптаційно-підсумковою проблемою всієї фізіології. Адаптація людини і тварин являє собою процес, протягом якого організм здобуває раніше відсутню стійкість до певних факторів середовища і в результаті вирішує завдання, раніше несумісні з життям. При всій розмаїтості пристосувальних процесів у них є подібність. На першому етапі адаптації до будь-якого нового фактора організм підходить до максимуму своїх можливостей, до критичної (біфуркаційної) точки. Якщо людина або тварина не гине, а фактор, як і раніше, діє, то можливості живої системи зростають, і на зміну аварійній стадії в більшості випадків приходить стадія ефективної і стійкої звички (виникає дисипативна структура).

Відповідно до вчення Ухтомського, формування систем, що забезпечують адаптацію, відбувається в такий спосіб. Під впливом зовнішніх подразників в організмі формуються, змінюючи один одного, сузір'я збуджених нервових центрів – домінанти. Саме домінанти забезпечують пристосування організму до середовища, його виживання, а якщо треба – і перетворюючий вплив на середовище. У домінуючій системі утворюється структура, що збільшує потужність системи і стає матеріальною основою довгострокової адаптації (наприклад, після перенесених захворювань серця –ріст серця в цілому, співвідношення структур у клітинах серця міняється так, що орган у цілому стає більш потужним і ефективним). Стрес-реакція (флуктуація) потрібна для того, щоб виникла домінуюча в адаптації система й утворився структурний слід (нова структура, що забезпечує новий спосіб функціонування). Домінуюча система працює під навантаженням, у її клітинах зростає виробництво нуклеїнових кислот і білків, будуються нові структури. Залежно від того, до якого фактора пристосовується організм, домінуюча система і її слід мають різний вигляд. Але цей слід завжди збільшує потужність системи, матеріально забезпечує перехід до довгострокової адаптації.

Як і будь-яка інша архітектура, архітектура системного структурного сліду є відображення завдання, що його середовище висуває перед організмом. Перед сучасною людиною частіше виникають завдання, які вимагають не фізичної, а розумової адаптації. При навчанні – формуванні умовних рефлексів, навичок, ідей – порушення нейронів у вищих відділах мозку активізує в них виробництво нуклеїнових кислот і білків. Білки з тіла нейронів надходять у відростки, якими нервові клітки контактують між собою. Так перебудовуються міжнейронні зв'язки, виникають нові нейронні мережі.

Сьогодні моделі нейронних та імунних мереж будуються в рамках уявлень про дисипативні структури. Перехід системи після критичної точки з нестійкого стану до стійкого (до дисипативної структури) можна розглядати як якісний стрибок у розвитку системи, в результаті якого зросла організованість, упорядкованість системи.

Місце нервової клітки в структурі мозку визначається дуже рано – у ссавців і людини в основному до народження, і це місце далеко не випадкове. Це не значить, що структура мозку генетично цілком визначена наперед. Зв'язки формуються переважно після народження, а отже, різною мірою залежні від зовнішнього середовища. Деякі зв'язки будуть обов'язково, інші можуть бути, а можуть і не бути, треті можуть виявитися патологічними. Тому нормальний розвиток мозку залежить від гармонії ускладнення внутрішнього і зовнішнього середовища організму. При цьому для людини найбільш істотний фактор зовнішнього середовища, що гармонізує внутрішню структуру мозку, – це інші люди.

Роботи нейрофізіологів у галузі дослідження просторової організації як окремих утворень, так і цілих систем мозку показали, що структурно-функціональною одиницею мозку служить не окремий нейрон, а популяція нейронів, просторово організована у вигляді вертикального стовпчика, розташована в одному чи декількох шарах кори.

Еволюційні перетворення мозку у визначальній мірі залежать від змін взаєморозташування елементів, тобто від змін конструкцій як окремих структур мозку, так і мозку в цілому. І меншою мірою – від змін самих елементів. Виявлено залежність між збільшенням вертикальної впорядкованості й ускладненням функцій мозку. Максимальна величина впорядкованості відповідала найновішим і високоорганізованим формаціям кори мозку людини, які стосуються сприйняття мови, її відтворення.

Дотепер провідним фактором еволюції мозку вважається амаболія, тобто кількісне нагромадження або надбавка елементів. На підтвердження цього наводяться дані про те, що еволюційно новітні утворення – нова кора й асоціативні ділянки нової кори – максимально представлені в мозку людини. Але справа в тому, що в

міру відносного збільшення новітніх формацій у мозку ссавців відбувалося настільки ж значне відносне зменшення еволюційно старіших утворень, і вони мінімально представлені саме в мозку людини. Цей факт показує, що значення того чи іншого утворення визначається не його масою, а мірою взаємодії з іншими утвореннями (структурою).

Незважаючи на надзвичайну складність реконструкції еволюції мозку, можна припустити, що збільшення маси мозку та еволюційно нових утворень супроводжувалося не стільки нагромадженням елементів, скільки збільшенням варіантів взаєморозташування (ступенем упорядкованості елементів). Саме одночасне відносне збільшення нових і зменшення старих утворень у кінцевому рахунку і вирішували однакове для всіх видів завдання взаємодії із середовищем.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Концепції сучасного природознавства» автора Бобильов Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дисипативні структури і явища самоорганізації“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Категорії "мікро" і "макро"

  • Поняття системи

  • Закони Ньютона

  • Розділ 2. ВІД ФІЗИКИ НЕОБХІДНОГО ДО ФІЗИКИ МОЖЛИВОГО

  • Сучасна космологія і космогонія

  • Криза сучасної космології

  • Час і простір

  • "Діри" у просторі и часі

  • Розділ 3. НОВІ ФІЗИЧНІ ЗАКОНИ

  • Об'єднувальна роль хаосу

  • Розділ 4. СТРУКТУРНІ РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІЇ

  • Інформаційна концепція розвитку систем

  • Концептуальна модель розвитку

  • Розділ 5. САМООРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНИХ СИСТЕМ. ЕВОЛЮЦІЙНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СИСТЕМИ ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ

  • Дисипативні структури і явища самоорганізації
  • Умови виникнення самоорганізації

  • Розділ 6. ЕВОЛЮЦІЯ І СТВОРЕННЯ СВІТУ

  • Можливі альтернативи дарвінізму

  • Розділ 7. МИСЛЕННЯ. МОЗОК І КОМП'ЮТЕР

  • Програмістські аналогії

  • Як обчислювати ідеї?

  • Біокомп'ютер

  • Нейрон ні мережі і нейрокомпьютер

  • "Віртуальна реальність"

  • Розділ 8. БІОСФЕРА, НООСФЕРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

  • Філософські підходи до природознавства

  • Основні положення вчення про ноосферу. Єдність біосфери і людини

  • Наука як основний фактор ноосфери

  • Завдання щодо творення ноосфери

  • Розділ 9. КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ ЖИТТЯ

  • Розділ 10. ЕВОЛЮЦІЙНА МЕДИЦИНА

  • Розділ 11. ГЕРОНТОЛОГІЯ ТА ЕВОЛЮЦІЙНА БІОЛОГІЯ

  • Безсмертя – пройдений етап

  • Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

  • З чого починається людина і... людяність?

  • Етика як продукт природного добору

  • Походження деяких негативних естетичних емоцій

  • Груповий природний добір на жагу пізнання

  • Про деякі тенденції до зречення від етичних норм

  • Генетика злочинності

  • Розділ 13. БІОЕТИКА

  • Юридичні проблеми біоетики

  • Що таке смерть?

  • Який вигляд має смерть?

  • "Світло наприкінці тунелю"

  • Хоспіси

  • Розділ 14. НАУКОВИЙ МЕТОД

  • Додаток 1. Біблійні уявлення і розвиток природознавства

  • Висновок. Типи наукової раціональності

  • Додаток 2. Інформаційна модель фізичного світу

  • Додаток 3. Криза інфекційного підходу. Еволюційний підхід до лікування ран

  • Література

  • Іменний покажчик