РОЗДІЛ IV. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

— визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.;

— батьківства;

— реєстрації батьківства;

— факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини;

— факти володіння будівлею на праві приватної власності.

Суд може встановлювати факти, якщо вони й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом) (п. 1 Постанови).

10. Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 125, 130 Сімейного кодексу України.

Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 135 запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі) і можуть бути подані матір’ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

11. Заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

12. Суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і не має можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою (п. 17 Постанови).

13. За відсутності документів про націонал-соціалістичні переслідування факт перебування в місцях примусового тримання встановлюється органами соціального захисту населення на підставі свідчень одного чи більше свідків, які мають відповідні документи. Якщо зазначеними органами, що виконують доручення Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», відмовлено в установленні цього факту, заява громадянина може бути розглянута судом за правилами цієї глави.

Крім того, відповідно до п. 4 ст. 7 Закону від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у порядку, передбаченому цією главою, суд може розглядати заяви про встановлення фактів одержання громадянином ушкоджень здоров’я у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних із розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання. У тих випадках, коли йдеться не про ушкодження здоров’я, а про саму участь у роботах при розмінуванні, що необхідно для вирішення питання про належність заявника до учасників Великої Вітчизняної війни, заяви про встановлення таких фактів розглядають не суди, а відповідні комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни згідно із цим Законом, створені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. № 458.

14. Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

15. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. З цього приводу законодавцем враховано позицію Верховного Суду, який зазначив, що ці питання вирішуються органом, який видав документ.

16. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, — залишає заяву без розгляду.

Стаття 257. Підсудність

1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

2. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VI)