РОЗДІЛ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

1. За деякими категоріями справ, в силу специфіки предмету спору в таких справах, процесуальний закон встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ. Виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, тому що саме в зазначених у законі судах це може бути здійснено внаслідок знаходження в районі їх діяльності основної маси доказів. Коментована стаття передбачає чотири види виключної підсудності щодо справ позовного провадження.

2. Перший вид виключної підсудності встановлюється щодо позовів, предметом яких виступають об’єкти нерухомості. Так, позови, що виникають з приводу нерухомого майна (будівлі, земельної ділянки тощо), пред’являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Це до певної міри зумовлено тим, що при розгляді і вирішенні цих справ часто виникає необхідність в огляді на місцевості цих об’єктів нерухомості та вчиненні інших перевірочних дій по справі.

3. Другий вид такої підсудності встановлюється щодо позовів про виключення майна з опису, які також пред’являється за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. При цьому не має значення, з якою метою накладено арешт на майно: на виконання вироку в у кримінальній справі, рішення суду в цивільній чи господарській справі, для забезпечення позову тощо.

4. Третій вид виключної підсудності стосується позовів кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями в пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Але, якщо спадкове майно вже прийняте спадкоємцями, то позови до них пред’являються за правилами загальної підсудності. Останній вид виключної підсудності зумовлений позовами, які пред’являється до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти. Такі позови пред’являються за місцезнаходженням перевізника (транспортної організації тощо).

5. Справи окремого провадження також розглядаються, як правило, відповідно до вимог виключної підсудності. Серед таких справ можна виділити наступні:

1) справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи — така заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, — за місцезнаходженням цього закладу;

2) справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності — заява подається за місцем її проживання;

3) справи про усиновлення — заява подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, що усиновлюються;

4) справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення — заява подається за місцем проживання особи, яка хоче встановити через суд такий факт;

5) справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність — заява подається до суду за місцезнаходженням цієї речі;

6) справи про визнання спадщини від умерлою — заява подається до суду за місцем відкриття спадщини;

7) справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб — заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу;

8) справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку — заява подається в наступному порядку: заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку та про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання такої особи; заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

6. Щодо виключної підсудності справ в наказному провадженні, то такі справи можуть і будуть розглядатися за правилами цієї підсудності за умови, що до такої категорії справ, яка може розглядатися в порядку наказного провадження є встановлена виключна підсудність.

Тут буде діяти правило, встановлене в частині 12 статті 110 ЦПК, згідно якої позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Стаття 115. Наслідки порушення правил підсудності

1. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

1. Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності. Коментована стаття містить положення про наслідки порушення правил підсудності особою, яка звертається до суду (зацікавленою особою).

2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, то це є підставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала). Порушення в цьому випадку заявником правил про підсудність є наслідком недодержання порядку подачі позовної заяви. Така заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала, в якій зазначається підстава повернення позовної заяви (заяви) та вказується той суд, куди можу звернутися заявник. Оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню права на порушення справи, то вона згідно п. 3 ч. 1. ст. 293 ЦПК України може бути оскаржена заявником в порядку апеляційного оскарження. Разом із ухвалою суду та заявою заявнику повертаються (надсилаються) всі додатки, що були ним додані до цієї заяви.

3. Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч. 2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.