РОЗДІЛ X. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь.

3. Обсяг правової допомоги, який може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, коментована стаття чітко не визначає, відсилаючи нас до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Тож конкретний перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у низці міжнародних договорів України, зокрема, наприклад, у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами — учасниками СНД 7 жовтня 2002 р. в м. Кишиневі. Згідно зі ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складення і пересилання документів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і передання осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконання написів, а також шляхом вручення документів та ін.

4. З питання надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів. Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначається Конвенцією держав — учасників СНД і відповідно до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття; 5) імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання та необхідну для його виконання інформацію, зокрема імена, прізвища та адреси свідків, якщо вони відомі.

У дорученні про вручення документа також мають бути зазначені точна адреса одержувача та назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуваної сторони (ст. 7 Конвенції держав — учасників СНД).

Клопотання складається державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на російську (ст. 17 Конвенції держав — учасників СНД).

5. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його і заінтересовані сторони про час і місце виконання клопотання, щоб вони отримали можливість бути присутніми при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. У разі неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причини його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — учасників СНД).

6. Якщо у справі, яка знаходиться у провадженні суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводитися інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, проживання і не отриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою. У клопотанні про вручення зазначається точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню, запитувана установа (суд) згідно зі своїм законодавством вживає заходів для установлення точної адреси. Вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють в державі вручення документів. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено документ. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може бути оформлено в одному з цих примірників. Підтвердження підписується особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною печаткою установи, яка виконала доручення.

7. У Конвенції держав — учасників СНД встановлено, що держави, які її підписали, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 14). Гаазькою конвенцією з питань цивільного процесу 1954 р. також передбачається, що вручення документів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном, здійснюється у договірних державах на прохання консула запитуваної сторони. Всі труднощі, які виникають у зв’язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 1). Гаазька конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової допомоги виконується, якщо інше не передбачено іншими договорами, при одержанні його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законом своєї країни. Не виконуються доручення відповідно, до яких підлягають виконанню заборонені в державі процесуальні дії. Воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.

На основі правил Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р. були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції. Серед них можна виділити Гаазьку конвенцію про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, ФРН, Швеція, Японія та інші країни; Гаазьку конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція та інші; Гаазьку конвенцію про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р. (учасниці — Греція, Люксембург, Марокко, Франція, ФРН).

Стаття 416. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

1. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, — вимогам частин другої — четвертої цієї статті.

2. У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, — посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім’я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;