Розділ «III. Правомірне позбавлення волі відповідно до статті 5 § 1»

1) Невиконання судового рішення

46. Формулювання першої частини статті 5 § 1 (б) передбачає, що заарештована або затримана особа мала можливість виконати припис суду та не зробила цього (Beiere v. Latvia (Бейере проти Латвії), § 49).

47. Жодну особу не може бути притягнуто до відповідальності за невиконання судового припису, якщо її не було повідомлено про нього (там само, § 50).

48. Національні органи влади повинні встановити справедливу рівновагу між важливістю забезпечення дотримання законного припису суду в демократичному суспільстві та необхідністю поважати право на свободу. Слід враховувати такі фактори як мета припису, можливість його виконання, та строк тримання під вартою. Питання про пропорційність набуває особливого значення в загальній системі обставин (Gatt v. Malta (Гатт проти Мальти), § 40).

49. Конвенційні інститути мають практику застосування першої частини статті 5 § 1 (б) в справах, що стосуються, наприклад, несплати судового штрафу (див. Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), рішення Комісії), відмови у проходженні медичного обстеження, пов'язаного зі станом психічного здоров'я (X v. Federal Republic of Germany (Х проти ФРН), рішення Комісії від 10 грудня 1975 року), або відмови у здачі аналізу крові за розпорядженням суду (X. v. Austria (Х. проти Австрії), рішення Комісії), порушення обмежень стосовно місця проживання (Freda v. Italy (Фреда проти Італії), рішення Комісії), невиконання рішення про передачу дітей одному з батьків (Paradis v. Germany (Параді проти Німеччини) (ріш.)), невиконання розпоряджень, що мають обов’язкову силу (Steel and Others v. the United Kingdom (Стіл та інші проти Сполученого Королівства)), порушення умов звільнення під заставу (Gatt v. Malta (Гатт проти Мальти), див. вище) і поміщення в психіатричну лікарню (Beiere v. Latvia (Бейере проти Латвії), згадане вище, де рішення про утримання під вартою було визначено, як таке що «не є законним приписом суду»).

2) Виконання обов'язку, передбаченого законом

50. Друга частина статті 5 § 1 (б) передбачає затримання тільки для «забезпечення виконання» будь-якого зобов'язання, передбаченого законом. Таким чином, повинно мати місце невиконане зобов'язання, покладене на особу, а арешт і утримання під вартою мають проводитись з метою забезпечення його виконання, а не мати каральний характер. Щойно відповідне зобов'язання було виконано, підстава для затримання відповідно до статті 5 § 1 (б) припиняє існування (Vasileva v. Denmark (Василева проти Данії), § 36).

51. Зобов'язання має бути певної і конкретної природи (Ciulla v. Italy (Чіулла проти Італії), § 36). Широке тлумачення спричинило б наслідки, несумісні з поняттям верховенства права (Ensel and Others v. the Netherlands (Енгель та інші проти Нідерландів), § 69; Iliya Stefanov v. Bulgaria (Ілля Стефанов проти Болгарії), § 72).

52. Арешт буде прийнятним в світлі положень Конвенції тільки, якщо «обов'язок, передбачений законом» не може бути виконано більш м'якими засобами (Khodorkovskiy v. Russia (Ходорковський проти Росії), § 136). Окрім того, принцип пропорційності передбачає необхідність встановлення рівноваги між важливістю забезпечити негайне виконання зобов'язання та важливістю права на свободу в демократичному суспільстві (Saadi v. the United Kingdom (Сааді проти Сполученого Королівства) [ВП], § 70).

53. У зв’язку з цим Суд вважає суттєвими наступні аспекти: характер зобов'язання, яке випливає з відповідного законодавства, включаючи його мету і основне призначення; особу затриманого і конкретні обставини, що призвели до затримання, а також тривалість утримання під вартою (Vasileva v. Denmark (Василева проти Данії), § 38; Epple v. Germany (Еппле проти Німеччини), § 37).

54. Ситуації, що розглядаються другою частиною статті 5 § 1 (б) включають, наприклад, обов'язок пройти контроль на безпеку при в’їзді в країну (McVeigh and Others v. United Kingdom (Маквей та інші проти Сполученого Королівства) доповідь Комісії), пред’явити посвідчення особи (Vasileva v. Denmark, Novotka v. Slovakia (Василева проти Данії, Новотка проти Словаччини) (ріш.); Sarigiannis v. Italy (Сарігіанніс проти Італії)), пройти психіатричне обстеження (Nowicka v. Poland (Новицка проти Польщі)), залишити певну місцевість (Epple v. Germany (Еппле проти Німеччини)), а також з'явитися на допит в поліцейську дільницю (Iliya Stefanov v. Bulgaria (Ілля Стефанов проти Болгарії); Osypenko v. Ukraine (Осипенко проти України); та Khodorkovskiy v. Russia (Ходорковський проти Росії)).

В. Попереднє ув'язнення

«законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення».

1) Мета арешту або тримання під вартою

55. Вираз «здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу» охоплює всі три альтернативні підстави для арешту або тримання під вартою відповідно до статті 5 § 1 (с) (Lawless v. Ireland (Лоулес проти Ірландії) (№. 3), §§ 13 та 14; Ireland v. the United Kingdom (Ірландія проти Сполученого Королівства), § 196).

56. Особу може бути затримано відповідно до статті 5 § 1 (с) тільки в межах кримінального провадження, з метою допровадження її до компетентного судового органу через підозру у вчиненні злочину (Jecius v. Lithuania (Джесіус проти Литви), § 50; Schwabe andM.G. v. Germany (Швабе та М.Г. проти Німеччини), § 72).

57. Наявність мети допровадження підозрюваного до суду повинно розглядатися незалежно від досягнення цієї мети. Стандарт, запроваджений статтею 5 § 1 (с), не передбачає, що поліція повинна мати достатньо доказів для пред'явлення обвинувачення в момент затримання або під час перебування під вартою (Erdagöz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини), § 51). Метою допиту під час затримання відповідно до підпункту (с) статті 5 § 1 є сприяння подальшому кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження або зняття конкретних підозр, що обґрунтовують арешт. (Brogan and Others v. the United Kingdom (Броуган та інші проти Сполученого Королівства), §§ 52-54; Labita v. Italy (Лабіта проти Італії) [ВП], § 155; O’Hara v. the United Kingdom (О’Хара проти Сполученого Королівства), § 36).

58. Тримання під вартою відповідно до статті 5 § 1 (с) має бути пропорційним заходом для досягнення зазначеної мети (Ladent v. Poland (Ладент проти Польщі), §§ 5556).

59. Вираз «компетентний орган» має те саме значення, що і «суддя або інша посадова особа, якій закон надає право здійснювати судову владу» в статті 5 § 3 (Schiesser v. Switzerland (Шиссер проти Швейцарії), § 29).

2) Значення «обґрунтованої підозри»