Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

Перший сектор — країна основного злочину / легальність. У цьому секторі здійснюється внутрішня, попередня легалізація відмивання коштів.

Другий сектор — країна основного злочину / нелегальність. У цьому секторі відбувається збирання коштів, які пройшли попередню легалізацію, в пул і підготовка їх до контрабанди.

Третій сектор — країна відмивання коштів / нелегальність. У цьому секторі відбувається підготовка до введення коштів у сферу легальної фінансової системи.

Четвертий сектор — країна відмивання грошових коштів / легальність. Тут відбуваються дії, спрямовані на маскування незаконного отримання коштів у вигляді переказів, інвестицій.

9.1.2. Міжнародна система протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом

Сьогодні в світі створено систему міжнародних і регіональних організацій з протидії легалізації (відмиванню) коштів, отриманих злочинним шляхом. До них належать ООН, ФАТФ, Азіатсько-Тихоокеанська група по боротьбі з відмиванням грошей, Група з розробки заходів боротьби з відмиванням грошей у Південній Америці, Карибська група з розробки заходів боротьби з відмиванням грошей, Спеціальний комітет експертів Ради Європи з оцінки заходів боротьби з відмиванням грошей, Південно-Східна Африканська група по боротьбі з відмиванням грошей.

Для узгодження діяльності з протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, міжнародною спільнотою було розроблено цілу низку міжнародно-правових актів:

• Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року;

• Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 року;

• Директива Ради Європи “Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей”, прийнята в 1991 році;

• Міжнародна конвенція ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму від 8 червня 2000 року;

• Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року;

• Типовий закон про відмивання грошей, отриманих від наркотиків;

• Типова угода ООН про групу по боротьбі з відмиванням грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків;

• Рамкове рішення Ради Європи про відмивання грошей, ідентифікацію, відстеження, замороження, арешт та конфіскацію знарядь злочинів і доходів від них від 26 червня 2001 року;

• Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (розроблено FATF).

У сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, найактивнішою сьогодні на міжнародній арені є FATF (ФАТФ).

FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) — міжурядова організація, яка створена відповідно до рішення саміту “великої сімки” в Парижі в 1989 р. як реакція на зростаюче занепокоєння рівнем відмивання (легалізації) коштів. На момент створення вона налічувала 16 членів: країни “великої сімки”, Європейська Комісія та вісім інших країн. Скликання FATF відбувалося за ініціативою голів країн “великої сімки” або урядом і президентом Європейської Комісії.

Перед цією організацією ставляться завдання дослідження методів і тенденцій відмивання (легалізації) коштів, аналіз заходів по боротьбі з відмиванням грошей на національному і міжнародному рівні, які були здійснені, а також розробка і викладення заходів, які повинні бути вжиті в процесі боротьби з відмиванням (легалізацією) коштів.

Особливістю діяльності FATF є те, що ця організація не має чітко визначеного статуту або необмеженої тривалості свого існування. Міжнародна група здійснює свою діяльність на основі спеціального мандата, який видається на п’ять років. У квітні 1990 р. FATF оприлюднила “Сорок рекомендацій з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей”. Цей документ являє собою всебічний план дій, який має забезпечити боротьбу проти відмивання коштів. Рекомендації містять необхідну сукупність контрзаходів проти відмивання коштів, які охоплюють злочинні прояви в системі правосуддя і правозастосовну діяльність, фінансову систему і її регулювання, міжнародну співпрацю. “Сорок рекомендацій...” були визнані, індосовані та прийняті багатьма міжнародними організаціями. Вони базуються на принципах, які повинні бути покладені в основу боротьби з відмиванням коштів, при цьому гнучкість цих принципів дає змогу їх реалізовувати з урахуванням специфічних обставин і конституційної побудови країни.