Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

1. Ефективність використання ЗМІ в укріпленні правопорядку та належної протидії проявам злочинності багато в чому визначається рівнем організації інформаційної діяльності самих правоохоронних органів. Це потребує подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, відпрацювання механізму співпраці зі ЗМІ, створення власної системи підготовки відповідних спеціалістів, подальшого теоретичного опрацювання тактико-криміналістичних положень щодо використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів.

2. За сучасних умов розвитку нашої держави формування громадської думки є важливою складовою діяльності правоохоронних органів у сфері кримінального судочинства. Вплив громадської думки на діяльність правоохоронних органів має розглядатись як явище об’єктивне, невіддільне від процесу розкриття і розслідування злочинів. Проблема використання правоохоронними органами ЗМІ для формування належної громадської думки під час розкриття та розслідування злочинів має комплексний характер і включає вирішення цілої низки питань: підвищення авторитету правоохоронних органів, залучення населення до розкриття злочинів, здійснення соціального контролю за правоохоронними органами, створення сприятливого соціально-психологічного клімату серед населення (це забезпечує оптимальні умови діяльності правоохоронних органів), правового виховання населення, профілактики скоєння злочинів, протидії проявам організованої злочинності та корупції. Ці питання є досить актуальними в діяльності правоохоронної системи України, а тому потребують подальшого теоретичного вивчення і практичного впровадження в діяльність органів правопорядку.

3. Одним з елементів криміналістичної теорії розшуку має стати комунікативний. В інформаційно невизначеній ситуації, що характерна для розшукової роботи, слідчий може використовувати комунікативні потоки як джерела отримання орієнтовної і доказової інформації. Це потребує підвищення рівня необхідних знань у галузі комунікативних технологій осіб, які проводять розслідування злочинів, а також здійснення вченими-криміналістами необхідних теоретичних досліджень у цьому напрямі.

4. Результати протидії сучасній злочинності значною мірою залежать від знання правоохоронними органами прийомів і засобів використання кримінальними структурами ЗМІ, вміння своєчасно виявляти злочини та осіб, що їх вчинили, нейтралізації протидії органам досудового слідства. Для вирішення цих завдань потрібно створити спеціалізовані підрозділи, завданням яких є виявлення з потоку повідомлень різних ЗМІ явищ кримінального характеру та інформування відповідних правоохоронних органів для реагування, а також готувати відповідні кадри. Це допоможе поліпшити існуючі умови для швидкого та повного розкриття злочинів, їх припинення, забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, а також запобігання протиправним діям.

5. Розвиток інформаційних технологій потребує розробки нових для криміналістичної науки підходів до проблем протидії організованій злочинній діяльності та тероризму. Це зумовлено тим, що для вчинення злочинів, взаємного інформування, координування дій члени таких злочинних груп змушені спілкуватись, а для цього вони можуть створювати комунікаційні системи, які мають таємний, конспіративний характер. Для створення таємних комунікацій злочинці використовують найсучасніші досягнення науки і техніки, в тому числі й методи криптології і стеганографії. Це, в свою чергу, висуває нові вимоги до тактики здійснення досудового розслідування, демонструє необхідність пошуку нових нетрадиційних підходів до проблеми забезпечення інформаційної безпеки, вивчення можливостей використання ЗМІ кримінальними структурами. Лише за таких умов можна буде підвищити ефективність та поліпшити результати боротьби зі злочинністю у XXI столітті.

1. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р. С. Белкина. — М.: НОРМА, 2000.

2. Бахин В. П. Задачи криминалистики в современных условиях // Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе: Межвуз. сб. науч. тр. — Одесса, 1993.

3. Бахін В. П., Гора І. В, Цимбал П. В. Криміналістика: Курс лекцій. — Ірпінь: Академія ДПС України, 2002.

4. Васильев В. Л. Психологические аспекты раскрытия убийств, совершенных в условиях неочевидности // Проблемы раскрытия и раследования преступлений, совершенных в условиях неочевидности. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. — С. 87-95.

5. Гочаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994.

6. Грищенко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. — К.: Вид.-полігр. центр “Київський ун-т”, 2002.

7. Гросс Г. Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции. — Смоленск, 1895.

8. Гуцалюк М. Кримінал у потаємних кутках мережі // Міліція України. — 2001. — № 8.

9. Заява Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з приводу прийняття Генеральною прокуратурою України Положення “Про порядок акредитації засобів масової інформації та інформаційних агентств на заходи, що проводить прес-служба Генеральної прокуратури України” // Голос України. — 2003. — 23 січ.

10. Зорин Г. А. Криминалистический риск: природа и методы оценки: Учеб. пособие. — Минск: БГУ, 1990.

11. Іванов В. Ф., Мелещенко О. К. Сучасні комп’ютерні технології і засоби масової комунікації: аспекти застосування. — К.: ІЗМН, 1996.

12. Карагодин В. Н. Вопросы информационного обеспечения расследования в условиях противодействия заинтересованных лиц // Проблемы программирования, организации и информационного обеспечения предварительного следствия: Межвузовский науч. сб. — Уфа: Башкирский ун-т, 1989. — С. 126-130.

13. Келлі Дж. Шифрування на службі в терористів // Свобода висловлювань і приватність. — 2002. — № 2 (14).

14. Криминалистика: Учебник для вузов / А. Ф. Волынский, Т В. Аверьянова, И. Л. Александрова и др.; Под ред. проф. А. Ф. Волынского. — М.: Закон и право; ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

15. Криминалистика: Учебник / Под ред. И. Ф. Крылова, А. И. Бастрыкина. — М.: Дело, 2001.