Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

Для успішного виконання покладених на них обов’язків зазначені підрозділи в Україні повинні тісно співпрацювати з відповідними державними органами та громадськими об’єднаннями, серед яких — Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення та радіомовлення, Національна спілка журналістів України, Громадська рада із захисту суспільної моралі та інші. Тому на часі обговорення питання про створення зазначених спеціалізованих підрозділів в Україні. Створення таких підрозділів дасть змогу:

• ретельно вивчати потоки інформації в ЗМІ про кримінальні явища, здійснювати пошук ознак підготовки та вчинення злочину;

• своєчасно виявляти події з ознаками злочину та інформувати про них відповідні правоохоронні органи для реагування;

• розкривати злочини “за свіжими слідами”;

• прогнозувати злочинність, виявляти її тенденції (особливо щодо можливостей використання ЗМІ в протиправній діяльності);

• попереджувати злочини на стадії підготовки;

• виявляти причини та умови, що сприяли скоєнню злочинів.

Сьогодні більшість друкованих та аудіовізуальних ЗМІ уже представлені в електронній версії у мережі Інтернет. Це дає змогу правоохоронцям для пошуку криміналістично значущої інформації, її класифікації та збереження у відповідних банках даних використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи (АІПС). На жаль, слід констатувати, що на заваді створенню зазначених інформаційно-аналітичних підрозділів та АІПС стоїть недостатнє матеріально-технічне забезпечення потреб правоохоронної діяльності в Україні. Створення АІПС є надзвичайно дорогою справою. Навіть така економічно розвинена держава, як США, змушена здійснювати поетапне фінансування відповідних проектів. При цьому закономірно проявляється зворотний зв’язок між потребою та можливостями суспільства створювати такі системи. Що більше суспільство криміналізоване, то воно слабкіше економічно і потребує значно більшої кількості таких ефективних засобів боротьби зі злочинністю.

5.2.2. Шляхи подолання суспільно небезпечних проявів і можливості використання повідомлень засобів масової інформації під час досудового слідства

Одним з об’єктів вивчення криміналістики є злочинна діяльність. Про необхідність вивчення тактики злочинної діяльності як складової криміналістичної тактики зазначають В. Бахін, Р. Бєлкін, М. Когамов, Н. Карпов, І. Строков, В. Шепітько та інші вчені-криміналісти. Слід погодитися з В. Бахіним, І. Горою, П. Цимбалом, які вважають: щоб грамотно вести розслідування, необхідно знати тактику дій злочинців і володіти арсеналом достатніх засобів виявлення і нейтралізації їхніх тактичних хитрощів. Звідси випливає необхідність криміналістичного вивчення злочинної діяльності як виду соціальної діяльності з урахуванням усіх елементів і ознак, що притаманні цьому явищу (а не лише способів скоєння злочинів), і насамперед такої складової, як тактика. Як уже зазначалося, сьогодні кримінальні структури активно використовують можливості ЗМІ для вчинення злочинів. Тому потрібно дослідити, в який спосіб реально та потенційно ЗМІ можуть використовуватися у діяльності злочинців, аби правоохоронці могли ефективно протидіяти новим проявам суспільно небезпечної поведінки.

Можливості використання повідомлень засобів масової інформації для протидії розслідуванню злочинів і шляхи подолання такої протидії. Однією з особливостей діяльності органів дізнання та досудового слідства, що відрізняє її від більшості інших видів людської діяльності, є здійснення протидії вирішенню завдань розслідування з боку незацікавлених осіб Ця ознака слідчої діяльності більшою або меншою мірою виявлялася завжди і в найрізноманітніших формах, однак сьогодні вона набула значно більшого поширення, спрямованості та організованості.

Термін “протидіяти розслідуванню” в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі з’явився давно. “Протидіяти” означає вчиняти протидію, перешкоджати досягненню цілей, які ставить перед собою слідчий. Усі явища протидії створюють передумови для того, щоб порушувався нормальний процес досягнення істини, процес пізнання, притаманний юридичній діяльності. Р. Бєлкін зазначає, що коли раніше під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми, способи приховання злочинів, то тепер це поняття наповнилося ширшим змістом і може бути визначене, як навмисна діяльність з метою перешкодити розслідуванню і зрештою встановити істину в кримінальній справі. На думку В. Карагодіна, протидію розслідуванню можна визначити як поведінку різних суб’єктів, що заважає або спрямована на перешкоджання виконанню органами слідства завдань кримінального судочинства.

В Україні у 90-х роках XX ст. було створено велику кількість різних ЗМІ, що належать фізичним особам, організаціям (у тому числі іноземним), політичним партіям, рухам тощо. При цьому спостерігається тенденція зростання інформаційних і бізнесових структур, які володіють ЗМІ. Держава в особі органів влади дедалі більше позбавляється можливості контролювати інформаційний простір. Саме у зазначений період правоохоронні органи вперше зіштовхнулися з проблемою протидії через ЗМІ при розкритті та розслідуванні злочинів. У зв’язку із зростанням ваги інформаційного компонента в практиці боротьби зі злочинністю проблема інформаційної протидії органам досудового розслідування з боку осіб, не зацікавлених у вирішенні кримінальної справи, з використанням для цього сучасних ЗМІ набула особливої актуальності і гостроти. Це пов’язано також з розмахом сучасної організованої злочинності.

Потрібно зазначити, що до початку 90-х років ХХ ст. у криміналістичній науці та слідчій практиці діяльність засобів масової інформації не розглядалася серед загроз розслідуванню, а тому не розроблялися тактичні засоби подолання та попередження такого виду протидії. Одним з перших, хто вказав на випадки протидії слідчим органам у розслідуванні кримінальних справ через повідомлення ЗМІ, був В. Карагодін. Він наголошував на необхідності встановлення правових гарантій спростування неправдивої інформації, розробки і використання нових форм взаємодії між правоохоронцями та представниками ЗМІ, шляхів обміну між ними інформацією.

Стосовно процесу розслідування конкретного злочину у криміналістиці розрізняють внутрішню та зовнішню протидію. Проблема щодо можливостей використання повідомлень ЗМІ для протидії розслідуванню злочинів розглядається саме у контексті зовнішньої протидії, під якою розуміють протидіючу діяльність осіб, котрі взагалі не пов’язані з розслідуваною подією та особою, яка здійснює розслідування, або пов’язані зі слідчим (дізнавачем) процесуальними, службовими або іншими владними відносинами чи іншими залежностями. Суб’єкти зовнішньої протидії реалізують свої задуми, як правило, за допомогою впливу, тиску на слідчого, створення умов для вчинення ним незаконних дій або спонукання його до вчинення посадового проступку чи злочину тощо.

Говорячи про можливості використання діяльності ЗМІ для протидії розслідуванню злочинів, потрібно зазначити, що така протидія передбачає ту чи іншу форму спілкування суб’єкта протидії зі слідчим. А комунікативна функція ЗМІ є однією з основних в їхній діяльності. Тому дивуватися “винахідливості” осіб, які протидіють розслідуванню, немає жодних підстав. З огляду на це правоохоронцям конче необхідно здобувати знання щодо можливостей використання повідомлень ЗМІ не зацікавленими в розслідуванні особами, їх передбачення та створення належних засобів подолання. До речі, повідомлення ЗМІ як аспект психологічного впливу інформаційних технологій широко використовуються в мирний час у політиці, а також під час збройних конфліктів (наприклад, в колишній Югославії, Перській затоці, Чечні, Афганістані). Тому не випадково останнім часом досить часто вживаються в літературі такі терміни, як “інформаційна війна”, “інформаційна зброя”, “психологічні операції”, “інформаційна атака” та інші, суть яких полягає у зміні уявлень, переконань і, як наслідок цього, поведінки супротивника внаслідок передачі інформації.

Розслідуючи кримінальні справи, пов’язані з відомими особами (політиками, підприємцями), слідчі органи нерідко зазнають інформаційного впливу через ЗМІ, що має характер протидії. Як свідчить практика, протидія розслідуванню через ЗМІ виражається у розміщенні матеріалів про незаконність діяльності правоохоронців, порушення ними етичних норм; в оприлюдненні компрометуючих матеріалів, інформації, що відволікає від розслідування; у проведенні власного (сфальсифікованого) розслідування тощо. При цьому такий вплив спрямований на процес розслідування кримінальної справи, результати проведення слідчих дій і криміналістичних досліджень, на працівників слідчого підрозділу (слідчого, керівника), які приймають кримінально-процесуальні рішення, а також інших учасників процесу (свідків, потерпілих). При цьому досить часто виникає конфліктна ситуація, яка може викликати у слідчого стан підвищеної тривоги, переживання за результати розслідування кримінальної справи. Завданням керівника органу досудового слідства у цьому разі є підтримати слідчого, допомогти йому в організації та здійсненні відповідних заходів реагування. Серед них — проведення зустрічей з представниками ЗМІ (прес-конференція, брифінг тощо), інформування громадськості про результати розслідування. В зв’язку з цим С. Овчинський справедливо говорить про “незахищеність” представників правоохоронних органів від сильного впливу злочинних структур, а також ЗМІ, що потребує пошуку нових нетрадиційних підходів у боротьбі з організованою злочинністю. Крім того, він пропонує як один з напрямів боротьби з організованою злочинністю, що ґрунтується на застосуванні сучасних інформаційних технологій, технічних засобів отримання інформації та використання ЗМІ, інформаційно-аналітичне розслідування, що передбачає спрямованість слідчих органів не на розслідування злочинної діяльності конкретних осіб, а на дослідження негативних соціальних явищ і процесів, що їх супроводжують. З огляду на це виникає потреба у розробці методики і тактики інформаційно-аналітичного супроводження процесу розслідування кримінальних справ, коли можлива протидія через ЗМІ, а також у підготовці та використанні для цього допомоги провідних фахівців. Як уже зазначалось, використання слідчим можливостей ЗМІ у попередженні та подоланні протидії розслідуванню має очевидний тактичний характер. Важливого значення набуває час оприлюднення таких відомостей, зміст повідомлень, їх допустимість, спрямованість на формування належної громадської думки, врахування тактичного ризику.

Ознакою нашого часу стало використання не зацікавленими у результатах розслідування злочину особами відповідних повідомлень ЗМІ для створення негативного соціального фону щодо процесу розслідування. О. Гриценко та В. Шкляр, розглядаючи стратегію розвитку діяльності ЗМІ в Україні, зазначають розвиток різних видів журналістики, особливо адвокатської. Про існування так званої телевізійної, радійної і газетної адвокатури говорить М. Федотов. Вчений зазначає, що з метою формування громадської думки з обвинувальним ухилом адвокати висвітлюють у ЗМІ тільки сприятливу для здійснення захисту інформацію. Справді, останнім часом активність декого з адвокатів поширилась і на спроби висвітлювати у ЗМІ процес розслідування кримінальних справ. Окремі захисники вдаються до різних способів подання інформації, нерідко суб’єктивних, таких, що не відповідають реальним обставинам. Та все ж не будемо стверджувати про необхідність розвитку й чогось на кшталт слідчої журналістики. Такі тенденції вже мали місце у криміналістичній науці, коли висувалися пропозиції про створення “криміналістики захисту” і “криміналістики обвинувачення”. А тому, на відміну від практики адвокатської діяльності з висвітлення процесу розслідування кримінальних справ, виникає потреба у створенні криміналістичних рекомендацій щодо використання повідомлень ЗМІ у потрібних для слідчого напрямах, у тому числі для подолання протидії.

Значна роль у здійсненні інформаційних заходів протидії органам досудового слідства з боку осіб, які не зацікавлені в результатах розслідування, відводиться Інтернету. Якщо газета, телекомпанія, радіостанція несуть відповідальність за розміщення повідомлення, яке не відповідає дійсності, то Інтернету це не стосується, адже розміщення в ньому інформації не підлягає цензурі, а також не потрапляє до сфери правового регулювання. Інформація кримінального характеру може бути розміщена на сайтах, що належать як юридичним, так і фізичним особам. При цьому досить легко розмістити повідомлення анонімного характеру. Потім цю інформацію можна розміщувати в інших ЗМІ із посиланням на Інтернет. І ЗМІ охоче це роблять, враховуючи соціальний інтерес до негативних публікацій і повідомлень про роботу правоохоронних органів. Тобто Інтернет може бути використаний як фіктивне джерело інформації для інших ЗМІ. Про те, “що сьогодні діяльність інтернет-ЗМІ не регулюється жодним нормативно-правовим актом”, зазначається у заяві комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з приводу прийняття Генеральною прокуратурою України положення “Про порядок акредитації засобів масової інформації та інформаційних агентств на заходи, що проводить прес-служба Генеральної прокуратури України”.

З огляду на це необхідно звернути увагу на важливість ознайомлення працівників правоохоронних органів не лише з деструктивними (негативними) інформаційними заходами з використанням ЗМІ щодо процесу досудового розслідування, а й з конструктивними (стабілізуючими), що включають інформаційно-психологічний вплив на конкретних осіб. У судовій психології вплив на особу визначається як процес передачі інформації від суб’єкта впливу за допомогою різноманітних методів і засобів, а також відображення цієї інформації у психіці цієї особи, що може викликати відповідну реакцію. Ця реакція виявляється в поведінці особи, її діяльності, відносинах і станах. Використання слідчим можливостей ЗМІ для психологічного впливу на осіб, не зацікавлених у розслідуванні злочинів, дасть змогу йому підтримувати належну увагу з боку населення до розслідування злочину, дезінформувати супротивника, сприяти профілактиці злочинів, підвищувати авторитет правоохоронних органів, за допомогою розміщення тривожної для злочинців інформації активізувати їх діяльність з метою її документування та подальшого припинення. Справедлива також думка С. Овчинського і про те, що правоохоронні органи повинні повною мірою володіти технологіями застосування “інформаційної зброї”, що включають технології завдання інформаційних ударів з використанням як ЗМІ, так і комп’ютерних мереж, радіоефіру й телекомунікацій. Це висуває нові вимоги до тактики здійснення досудового розслідування, подолання протидії.