Розділ «Про належність і допустимість доказів»

3.4. У рішенні від 09.10.08 р. у справі «Абрамян проти Росії» зазначено, що положення п.п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошено, що «надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може надати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

4. Неконкретність обвинувачення як порушення права на захист.

4.1. Згідно зі ст. 110 КПК обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Так, у ч. 1 ст. 91 КПК визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що, виходячи із суті цієї статті, має відображатися в обвинувальному акті відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.03 р. № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Зазначений принцип закріплений у ст. 6 КЗПЛ, де сказано, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

ЄСПЛ (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.89 р. у справі «Камінські проти Австрії» № 9783/82 п. 79).

Крім того, Суд нагадує, що положення п.п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.99 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.06 р. у справі «І. Н. та інші проти Австрії» № 42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п.п. «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47). Вищезазначені твердження знайшли своє відображення в ухвалі Апеляційного суду Херсонської області від 05.08.15 р. у справі № 11-кп/791/676/15, в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 06.08.15 р. у справі № 11-кп/790/1470/15.

4.2. В обвинувальному акті відсутні конкретні дані, які визначають суть пред’явленого обвинувачення:

Частина 1 ст. 111 КК: до предмета доказування у цій справі належить доведення наявності збройного конфлікту та його тривалості. Стаття 111 КК передбачає наявність злочину при переході на бік ворога в період збройного конфлікту. Отже, в обвинувальному акті повинно бути детально визначено принаймні такі обставини:

1. Хто є у цій справі ворогом. Війна між Україною і Російською Федерацією офіційно не оголошена. В Україні не введено воєнний стан у зв’язку з анексією Криму.

2. Де мало місце поле бою, тобто місце збройного конфлікту. У Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування спеціальної підготовки Військово-морських та повітряних сил «Судак», де служив С., не було жодного збройного конфлікту, й обвинуваченням не було надано в порядку ст. 290 КПК жодного доказу про наявність такого конфлікту у місці служби С.

3. Слід було вказати період із зазначенням дати та години початку збройного конфлікту і дати та години його закінчення. Стаття 111 КК передбачає відповідальність за перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. Обвинувальний акт не містить даних про початок збройного конфлікту та про його закінчення. Захисту не надано жодного доказу про початок збройного конфлікту та про його закінчення.

4. В обвинувальному акті не зазначено момент переходу С. на бік ворога в період збройного конфлікту, що виключає можливість перевірити, чи це дійсно мало місце в період так званого воєнного конфлікту. Адже момент переходу повинен відповідати часовому проміжку, протягом якого триває бій (тобто збройний конфлікт).

Жодна з цих обставин не зазначена в обвинувальному акті. Системний аналіз статей Особливої частини КК України щодо поняття збройного конфлікту, поля бою, часу бою дає підстави для таких висновків: Поняття «збройний конфлікт» має самостійне правове значення для кваліфікації ст. 111 КК, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану — у разі фактичного початку бойових дій. У контексті ст. 111 КК це поняття є юридичним синонімом до поняття «бойова обстановка» (див. ст. 402 КК).

Бойову обстановку (тобто збройний конфлікт) слід розуміти як певний стан військової частини, що має місце під час загальновійськового, танкового, протиповітряного і морського, а також наступального та оборонного бою, бою у місті, в оточенні, відбиття десанту тощо. Саме так розуміють застосування норм Особливої частини КК автори науково-практичного коментаря КК за редакцією М. І. Мельника та М. І. Хавронюка.

У вироку не наведено фактів реального бою (тобто збройного конфлікту), а також будь-яких доказів, що такий бій мав місце, що виключає обвинувачення за ст. 111 КК. Чинний КК не містить визначення, що таке збройний конфлікт. Відсутність визначення, що таке збройний конфлікт, у чинному КК створило ситуацію правової невизначеності. Сама собою ця ситуація виключає можливість пред’явлення обвинувачення С.

У доктрині кримінального права збройний конфлікт, воєнний конфлікт (від лат. conflictus — «зіткнення») — це вкрай гостра форма вирішення протиріч між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили. Збройний конфлікт (як вважають спеціалісти права) у сенсі КК становить відкрите озброєне зіткнення, найчастіше на державному кордоні, пов’язане з його порушенням, обмеженням суверенітету тієї або іншої держави.

Збройний конфлікт істотно відрізняється від збройного інциденту. Збройний інцидент, до якого, звісно, причетні невеликі групи людей, нерідко відбувається в результаті непорозуміння, випадкового зіткнення. Тоді як збройний конфлікт, у всіх випадках, є наслідком агресивної політики принаймні однієї із утягнутих у конфлікт держав.

Збройний конфлікт розпочинається, як правило, раптово, без офіційного оголошення про воєнні акції, що вживаються, та ведеться більш-менш короткочасно, невеликими військовими силами й засобами та з обмеженими політичними цілями. Врегулювання збройного конфлікту відбувається дипломатичним шляхом на державному рівні, тоді як прикордонні збройні інциденти можуть бути врегульовані шляхом переговорів спеціальних уповноважених (прикордонних комісарів) суміжних держав.