Розділ «Про належність і допустимість доказів»

С. не вчинив жодних підривних дій щодо України. В обвинувачення відсутні будь-які докази, які б засвідчували, що він сам особисто писав заяву про прийняття його на роботу до санаторію, перепорядкованого не з його волі Міністерству оборони РФ. Виходячи з цих обставин, слід визнати, що у діях С. немає складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК.

Таким чином, в обвинувальному акті відсутні обов’язкові частини об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 111 КК, а саме: «Фактичні дані, що мав місце збройний конфлікт. Час початку і час закінчення збройного конфлікту, тобто період конфлікту. Відсутні будь-які докази дій С. на користь ворога. Не зазначено момент переходу С. на бік ворога в період збройного конфлікту і які дії С. вказують на такий перехід».

5. Порушення правил підслідності.

Питання підсудності та підслідності кримінальних проваджень визначаються в особливому порядку, зазначеному в Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Згідно зі ст. 12 зазначеного Закону змінено територіальну (але не предметну) підслідність та підсудність.

Питання, що належать до повноважень слідчого судді, у кримінальних провадженнях, що перебувають на стадії досудового розслідування і здійснюються на території АР Крим та міста Севастополя, розглядаються слідчими суддями районних судів міста Києва, визначеними Апеляційним судом міста Києва.

Підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України. Матеріали досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, повинні бути передані органам досудового слідства, визначеним Генеральною прокуратурою.

Захист з початку судового розгляду в судах неодноразово звертав увагу на порушення підслідності з боку прокуратури, на відсутність відповідного рішення Генеральної прокуратури. Звернення захисту до судів щодо порушення правил підсудності було реалізовано Апеляційним судом міста Києва.

У результаті вирок Дарницького районного суду міста Києва було скасовано, а вирішення справи передано до суду, який визначено Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно до ст. 216 КПК предметну підслідність справ за ст. 111 КК віднесено до слідчих органів безпеки. Таким чином, визначено предметний розподіл повноважень між слідчими органами. Тому Генеральна прокуратура, визначаючи підслідність, зобов’язана дотримуватись вимог закону щодо предметної підсудності. Однак у справі С. Генеральна прокуратура взагалі не визначала питань підслідності.

З огляду на наведене, варто зазначити, що відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК недопустимими визнаються докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Отже, суд, який розглядає кримінальне провадження, зобов’язаний на підставі ст. 87 п. 2 ч. 3 КПК визнати недопустимими докази, зібрані органом прокуратури, оскільки розслідування справ за ст. 111 КК належить до компетенції не органів прокуратури, а слідчих органів безпеки. Оскільки слідство проведено не уповноваженим органом, то очевидно недопустимими є й усі фактичні дані, які одержані прокуратурою, яка проводила досудове слідство. Рішення Генерального прокурора про передачу розслідування справи прокурорам немає.

У справі «Фельдман проти України» ЄСПЛ прямо визнав, що порушення територіальної підслідності є порушенням права на справедливий суд, гарантований ст. 6 Конвенції.

У цій справі Суд зазначає, що, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у Кримінальному процесуальному кодексі, рішення про передання справи заявника до Артемівського суду не було обґрунтовано жодною з них. З матеріалів справи не вбачається, що заявника було повідомлено про причини або юридичні підстави обрання територіальної підсудності у його справі. Суд також зазначає, що побоювання заявника щодо упередженості національних судів при розгляді його справи також підтримувались публічними заявами Президента та Голови Державної податкової адміністрації (див. пп. 10 та 11 вище), а також діями стосовно його адвоката (див. п. 31). Таким чином, і законодавство України, і практика ЄСПЛ визнають недопустимим довільну зміну територіальної підсудності.

У цьому випадку незаконними є також й усі рішення слідчих суддів, оскільки вони не визначались Апеляційним судом міста Києва. Отже, відповідно до принципу «отруєного дерева» є недопустимими й усі докази, здобуті на виконання рішень слідчих суддів. А це означає, що й питання арешту та тримання під вартою також є незаконними.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 9, 55,64, 129 Конституції України та ст. 20, 22, 87, 109, 110, 290, 291, 314, 321 КПК,

П Р О Ш У :

Не затверджений прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015110340000216 за обвинуваченням С. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, повернути прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

08.10.18 р.

Захисники

Кілька прикладів, коли суд визнав ухвалою недопустимість доказу:

У справі № 761/34909/7 від 30.10.18 р. судом зафіксовано показову низку грубих порушень КПК, характерних для справ, де прокурори належно не виконали свій обов’язок з нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування.