Розділ «II. Особлива частина»

КПК України передбачено, що і адвокат-захисник може реалізувати своє право щодо призначення і проведення психологічної експертизи після вступу у справу, заявляючи клопотання про призначення психологічної експертизи, про додаткову і повторну експертизу тощо. Проблематичним є питання про участь (присутність) адвоката у проведенні експертизи. В літературі інколи досить широко трактуються права захисника на участь в експертизі за аналогією з правами обвинуваченого. На нашу думку, права адвоката у процесі призначення і проведення психологічної експертизи є похідними від прав обвинуваченого, тому він може бути присутнім при проведенні окремих експертних досліджень, допиті експерта з дозволу слідчого тощо. Висловлювалось також міркування про розширення прав адвоката на стадії попереднього слідства, що, безперечно, повинно стосуватися такої процесуальної дії, як експертиза, про неправомірне прирівнювання за участю в доказуванні адвоката з обвинуваченим; думка, що адвокат повинен мати не тільки право (як і обвинувачений) брати участь у доказуванні, а й обов’язок використати всі надані йому законом права і можливості для встановлення обставин, що виправдовують або пом’якшують вину підзахисного.

На нашу думку, правовий статус адвоката повинен відрізнятися від правового статусу обвинуваченого. Він повинен мати право більш активно діяти в процесі попереднього слідства, у тому числі при призначенні і проведенні експертизи, бути присутнім під час проведення усіх слідчих дій, не будучи зв’язаним із волевиявленням слідчого. Зрозуміло, що керівна роль слідчого при цьому зберігається.

Аналіз кримінальних справ, зокрема стосовно неповнолітніх, свідчить про підвищення активності адвокатів-захисників у застосуванні судово-психологічної експертизи. У 16,2 % справ адвокати заявляли клопотання про призначення психологічної експертизи; на 2/3 ці клопотання були задоволені.

Важливим при призначенні і проведенні судово-психологічної експертизи на попередньому слідстві є питання про права інших зацікавлених у справі учасників процесу. Мова йде про потерпілих, цивільних позивачів та їхніх представників. На нашу думку, у процесуальному статусі цих осіб взагалі і стосовно експертизи зокрема існують суттєві відмінності, а тому необґрунтованим є включення їх в одну групу з обвинуваченим під назвою «зацікавлені учасники кримінального процесу» і наділення їх тими ж правами, що й обвинуваченого. Оскільки результати психологічної експертизи, окрім комплексної психолого-психіатричної, незначною мірою пов’язані з майновими інтересами цивільного позивача та цивільного відповідача, то детально розглядати їх участь в експертизі недоцільно.

З потерпілим ситуація трохи інша не тільки тому, що він є особою, якій заподіяно моральну, фізичну і матеріальну шкоду, а й тому, що він сам може виступати підекспертним. Згідно з КПК України потерпілий може заявляти клопотання про призначення і проведення експертизи, доручати її проведення конкретним експертам, формулювати або вносити доповнення у поставлені перед експертами питання. Хоч у законі не деталізовано право потерпілого щодо експертизи, однак, виходячи із загального права про клопотання, принципу змагальності і необхідності мати аналогічні права з обвинуваченим, потерпілі повинні мати можливість активної участі в справі, у тому числі при призначенні і проведенні судово-психологічної експертизи. Потерпілий згідно з КПК України може пред’являти докази (листи, характеристики, щоденники тощо). У законі нічого не сказано про обов’язок слідчого повідомляти потерпілого про призначення експертизи, окрім випадків, коли він є підекспертним. На нашу думку, це право, а не обов’язок і, призначивши судово-психологічну експертизу, він може повідомити потерпілого і розглянути заявлені ним клопотання.

Не передбачена також можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи стосовно обвинуваченого. Однак, виходячи із загальних принципів рівності учасників процесу та змагальності, потерпілий повинен мати таке ж право бути присутнім при проведенні окремих досліджень, як і обвинувачений. У літературі вказувалося на наявність у потерпілого такого права у тих справах, коли експертиза призначалася за його клопотанням. Визнаючи у цілому таке право за потерпілим, вважаємо, що стосовно психологічної експертизи воно повинно бути обмежене з тих же причин, що й для обвинуваченого.

Потерпілий може заявляти відвід експерту, і слідчий повинен цей відвід розглянути і прийняти з цього приводу рішення.

У законі вказується на право потерпілого ознайомлюватися з усіма матеріалами справи, в тому числі з висновком судово-психологічної експертизи. Представник потерпілого має ті ж права, що і сам потерпілий. Законом не передбачено специфічного статусу неповнолітніх потерпілих, які, на нашу думку, повинні мати той же комплекс прав, що й неповнолітні обвинувачені, у тому числі і стосовно експертизи.

Друга група прав пов’язана з участю потерпілого в експертизі як підекспертного. Із проаналізованих нами 216 матеріалів у 19,7 % випадків судово-психологічні експертизи проводилися щодо потерпілих. Це мало місце у справах про заподіяння тілесних ушкоджень, при сексуальних злочинах, примушуванні давати свідчення.

Наприклад, у справі про обвинувачення Б. у заподіянні своїй дружині Любові В. тяжких ушкоджень на ґрунті сімейних стосунків слідчий призначив судово-психологічну експертизу не тільки обвинуваченому, а й потерпілій для встановлення особистих особливостей та як вони виявилися в криміногенній ситуації, чи могла поведінка потерпілої спровокувати протиправні дії з боку її чоловіка. Отримавши психологічний «портрет» обвинуваченого й потерпілої, а також психологічний аналіз ситуації, слідчий зміг більш повно і правильно дати правову оцінку скоєній дії.

Стосовно потерпілих від статевих злочинів на вирішення психологічної експертизи слідчими ставилися запитання про особисті особливості, про те, чи потерпіла в момент зазіхання перебувала за психологічними ознаками у безпорадному стані, як вплинуло відставання у психічному розвитку неповнолітньої потерпілої на адекватність оцінки ситуації сексуального зазіхання, чи розуміла вона характер і значення скоєних з нею дій та ін.

У плані аналізованих нами проблем виникає питання, чи може потерпілий від злочину піддаватися експертному обстеженню обов’язково і чи може він примусово направлятися на експертизу до медичної установи для проведення комплексних медико-психологічних і психолого-психіатричних експертиз.

Так, наприклад, М. Строгович заперечує проти поміщення в медичний заклад для експертного обстеження осіб, які не є обвинувачуваними та потерпілими (тобто на стаціонарне психолого-психіатричне і медико-психологічне обстеження потерпілий може бути поміщений). З цією позицією можна погодитися. Коли ми говоримо про примусове проведення судово-психологічної експертизи, то маємо на увазі призначення її супроти волі потерпілого. Очевидно, він може бути приведений на експертизу примусово, якщо відмовиться з’явитись у відповідну установу.

У нашій практиці мав місце випадок примусового проведення комплексної медико-психолого-психіатричної експертизи потерпілої Б. за нанесення умисних тілесних ушкоджень і примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, причин і механізму психічної травми і наслідків для здоров’я, наявності амнезії з приводу складеної під фізичним і психічним примусом працівниками дізнання явки з по- винною і даних нею показань. Визначальною в застосуванні примусового призначення і проведення експертизи була потреба встановити тяжкість і характер тілесних ушкоджень, заподіяних Б. Виходячи із аналізу цього та подібних випадків, які є в практиці розслідування кримінальних справ, вважаємо, що в КПК України повинно бути передбачене обов’язкове проведення експертизи не тільки для встановлення тяжкості і характеру тілесних, а й душевних, психічних ушкоджень. Останні, будучи прихованими, мають найнегативніші наслідки для здоров’я особи, працездатності, ніж тілесні (соматичні) ушкодження. У наведеному випадку психічна травма призвела до розвитку у потерпілої істероїдної психопатії, довготривалої втрати працездатності.

Висновок судово-психологічної експертизи згідно з КПК України складається з трьох частин. У вступній частині вказується вид експертизи, що проводилася, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і звання, функція експерта), на якій підставі була проведена, стосовно кого, в чиїй присутності, запитання експертам, які матеріали передані для дослідження, де знаходиться підексперт- ний (у слідчому ізоляторі, лікувальному закладі тощо).

В описовій (дослідній) частині висновку стисло вказуються обставини справи в інтерпретації експертів, однак у межах, окреслених в постанові про призначення експертизи; далі подаються анамнестичні дані, результати бесіди і спостереження, застосовані експериментально-психологічні методи, отримані результати, проводиться інтерпретація отриманих даних. На цій основі описуються психологічні особливості особи підекспертного, дається аналіз ситуації скоєння злочину, психологічний портрет підекспертного та характеристика його поведінки у криміногенній ситуації.

У прикінцевій частині даються відповіді на поставлені запитання, що одночасно є висновками щодо аналізу, проведеного в описовій (дослідній) частині, вказується дата складання документа, що завершується особистими підписами експертів.

Документ має назву «Висновок експертів», що відповідає КПК України; при проведенні комплексних психолого-психіатричних експертиз у зв’язку з вимогами психіатрів і застосованою у судово-психіатричних відділеннях «Інструкцією про проведення судово- психологічних експертиз» він називається «актом». На нашу думку, форма, яка діє в системі судово-психіатричних установ стосовно підсумкового документа, є застарілою, прийнятою ще у дореволюційному російському процесуальному законодавстві. Мабуть, у цьому питанні слід дотримуватися одностайності.

Ознайомившись із висновком судово-психологічної експертизи, слідчий має право допитати експерта з метою отримання роз’яснень, доповнень до висновку. Про такий допит складається протокол. Допит експерта може мати місце у зв’язку з неповним описом проведеного дослідження і його результатів, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, наявністю нероз’яснених спеціальних термінів, визначень, наявністю розбіжності між описовою частиною і резолютивною, а також при розбіжностях висновків членів експертної комісії. Отже, у процесі допиту компенсуються окремі недоліки експертного висновку та досліджуваних дій. У випадку якщо експерти не відповіли на поставлені запитання, відповіли неповно або з недотриманням методики провели експериментально-психологічне обстеження, і ці недоліки слідчий не усунув і не міг усунути в процесі допиту, він може призначити додаткову або повторну експертизу. При допиті експерта-психолога із дозволу слідчого можуть бути присутніми зацікавлені учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий і їхні адвокати та представники).

Кримінально-процесуальний закон зобов’язує слідчого пред’явити обвинуваченому (підозрюваному) матеріали судово-психологічної експертизи для ознайомлення. Закон не встановлює терміну їх пред’явлення, а на практиці це відбувається наприкінці слідства при пред’явленні обвинуваченому всіх матеріалів справи. Зрозуміло, такий порядок позбавляє його права добиватися призначення повторної чи додаткової експертизи, якщо він із первинною не згоден, тобто активно реалізувати своє право на захист.