Розділ «II. Особлива частина»

• нерозуміння або неналежна оцінка соціальної, моральної суті і значущості своїх дій;

• сумніви щодо правдивості показань свідків і потерпілого, що базуються на їхній невідповідності характеру ситуації чи інших даних;

• невідповідність установлених мотивів характеру скоєного;

• сумніви в оригінальності авторства тексту.

Юрист — суб’єкт кримінального процесу на підставі теоретичних знань, особистого професійного та життєвого досвіду повинен визначити адекватність дій особи характеру ситуації. Однак у деяких випадках виникають ускладнення, і тоді на допомогу повинен прийти експерт-психолог, зокрема, коли спостерігається:

• незвичність, химерність мотивації поведінки підозрюваного, свідка, обвинуваченого, потерпілого;

• різка відмінність поведінки вказаних осіб від традиційно характерної відповідній віковій і статевій групі;

• невідповідність характеру поведінки цілям і мотивам скоєного;

• духовна «глухота» правопорушника, свідка або потерпілого;

• явно несприятливі умови найближчого оточення, в якому довгий час знаходився правопорушник (особливо неповнолітній);

• різко виражені характерологічні особливості об’єкта (надмірна в’ялість або активність, замкнутість або ейфорія тощо);

• незвичність поведінки суб’єкта у момент скоєння злочину, химерність у зовнішньому вигляді, міміці, жестикуляції, рухах тіла;

• дані, що свідчать про акумуляцію емоційного збудження або переживань тощо.

При наявності вказаних обставин згідно з порядком, установленим КПК України стосовно повнолітнього та неповнолітнього, повинна призначатись судово-психологічна експертиза. Її мета — дати максимально вичерпну відповідь на поставлені запитання. У зв’язку з цим необхідно чітко визначити межі й можливості судово-психологічної експертизи, компетенцію експерта-психолога. У юридичній і психологічній літературі існують різні думки з цього приводу. Одні автори вважають, що компетенцією судово-психологічної експертизи є певний рівень інтелекту, наявність фізіологічного афекту. Інші до цього додають індивідуальні риси і загальну характеристику особи, мотиваційну сферу, домінантні мотиви, здатність адекватно сприймати і відтворювати інформацію, вплив природного оточення або умов на психіку, відповідність «паспортного» віку інтелектуальному, педагогічну запущеність, психогенні фактори криміногенної ситуації.

Ми підтримуємо позицію, що при визначенні компетентності судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі слід виходити з сьогоднішнього рівня розвитку психологічної науки і усвідомлення юридичною практикою потреби у спеціальному психологічному знанні. У такому разі до компетенції судово-психологічної експертизи слід віднести встановлення:

• здатності підозрюваних (обвинувачених), свідків, потерпілих (із врахуванням індивідуально-психологічних і вікових особливостей, рівня розумового розвитку) правильно оцінювати обставини, що мають значення для справи, і давати правдиві свідчення;

• наявності або відсутності у суб’єкта в момент скоєння протиправних дій фізіологічного афекту або інших емоційних станів, здатних суттєво вплинути на його поведінку;

• здатності неповнолітніх обвинувачених, які страждають розумовою відсталістю, не пов’язаною з психічним захворюванням, повністю усвідомлювати обставини і контролювати свої дії;

• здатності потерпілих правильно сприймати характер і значення дій злочинця;

• можливості виникнення психічних станів, які перешкоджають нормальному здійсненню професійних функцій;