Розділ «II. Особлива частина»

У резолютивній частині постанови про призначення психологічної експертизи вказується, яка саме експертиза призначається, кому вона доручається, перелік питань, хто направляється на експертизу, які матеріали кримінальної справи (або їх частина) надаються експертам для вивчення і дослідження. Важливе значення тут має правильне формулювання запитань та дотримання умови, що вони є компетенцією спеціалістів, яким доручається проведення експертизи. У спеціальній науковій літературі слідчі орієнтуються на лаконічність, конкретність і логічність у постановці запитань перед експертами.

Результати аналізу постанов про призначення психологічних експертиз свідчать про дотримання більшістю слідчих цих вимог. Як правило, спочатку ставляться загальні за змістом запитання (наприклад, про індивідуально-психологічні особливості підекспертного), далі — запитання щодо окремих, безпосередньо розслідуваних фактів і обставин. На нашу думку, такий підхід виправданий і доцільний: експерт-психолог не може встановити окремі ознаки особи, наприклад, підвищену навіюваність (сугестивність) або особливості вольової регуляції, не констатувавши загальних особливостей конкретної людини.

Поряд з тим непоодинокі факти, коли ставиться єдине запитання, наприклад, чи не перебував обвинувачений у момент скоєння інкримінованого йому злочину у стані фізіологічного афекту, чи не перебувала потерпіла від сексуального злочину у безпорадному стані, який вплив мала втомленість водія під час ДТП тощо. У таких випадках загальні запитання містяться у контексті головного запитання або перебувають «поза кадром». Має місце також неконкретизована, загального характеру постановка запитань. Наприклад, слідчий ставить запитання, чи діяв Ж. у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) і як з його діями пов’язані розчарування у мріях, спричинені службою в армії. Або в іншій справі — чи мав можливість В., якщо взяти до уваги його психічний стан, продовжувати напад на потерпілого після завдавання йому ножового поранення.

Перелік запитань, які ставить слідчий (суд) перед судово-психологічною експертизою, повинен бути достатньо повним із тим, щоб відповіді на них давали вичерпну картину психологічних аспектів злочину, психічного стану підекспертного, особливості його сприймання та оцінювання тощо. Саме тому, на нашу думку, завжди є доцільною постановка загального запитання про особистісні особливості, що дало б змогу в разі виникнення нових нюансів у розслідуваній справі не призначати нову експертизу (додаткову або повторну), а використати інформацію загального характеру, яка є у висновку.

За наявності постанови про призначення психологічної експертизи слідчий, згідно з КПК України, повинен, упевнившись в особі експерта, вручити йому копію постанови про призначення експертизи. Реалізація цього положення закону може бути здійснена в приміщенні органу слідства, куди викликається (запрошується) експерт, або за місцем роботи експерта. Слідчий зобов’язаний роз’яснити експерту його права та обов’язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов’язки експерта, за подання явно неправдивого висновку, про нерозголошення даних попереднього слідства. Щоправда, останнє не передбачено в законі і є істотною прогалиною. Про виконання вказаних дій слідчий повинен скласти протокол, в якому вказує дані про особу експерта, його компетентність, роз’яснення йому процесуальних прав і обов’язків, зазначити зроблені експертом заяви.

Після вказаних процесуальних дій експерт повинен приступити до проведення експертизи. У законі не вказані терміни, в рамках яких повинна бути проведена експертиза, але є вимога діяти, дотримуючись правил, а саме — інтенсивно і без зволікання. У тих випадках коли проводиться комплексна психолого-психіатрична експертиза, її термін відповідно до існуючої норми не повинен перевищувати 30 днів. На практиці мають місце випадки, коли слідчі вимагають провести психологічну експертизу за один-два дні, що практично нереально. Вже йшлося про те, що потрібно не менше двох-трьох обстежень, які слід проводити в інтервалі кількох днів. Необхідний також час для вивчення матеріалів справи, продуктів і предметів діяльності тощо. Отже, при максимальній інтенсивності праці на проведення нескладної психологічної експертизи треба не менше одного тижня, а коли йдеться про складні комплексні дослідження — не менше двох-чотирьох тижнів.

Згідно з КПК, експерт для забезпечення належного проведення психологічної експертизи має певні права, в тому числі — на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи. Думка про диференційоване надання слідчим матеріалів справи експерту, яка трапляється в літературі, психологічної експертизи стосуватися не повинна. Експерт-психолог може подати клопотання про надання йому відсутніх у справі матеріалів, необхідних для складання висновку (документів, що характеризують особу підекспертного, показань свідків про його розвиток і поведінку, медичних документів та ін.), а при відмові слідчого — оскаржити його дії прокурору відповідно до КПК України.

З дозволу слідчого, прокурора експерт-психолог може бути присутнім при проведенні слідчим допиту та інших слідчих дій. З огляду на те перелік слідчих дій за участю експерта не обмежений. На нашу думку, це можуть бути будь-які слідчі дії (допит віч-на-віч, вилучення, обшук, упізнання, огляд місця події, відтворення обстановки та обставин події та ін.), що дадуть можливість отримати інформацію психологічного характеру для розв’язання завдань експертизи. Під час слідчих дій (перш за все допиту, допиту віч-на-віч) експерт-психолог може, з дозволу слідчого, ставити запитання допитуваним, що стосуються предмета експертизи. Ці запитання та відповіді на них заносяться у протокол слідчої дії. Вказані особливості діяльності експерта на попередньому слідстві нагадують участь спеціаліста, що є ще одним доказом про єдину природу різних форм використання психологічних знань у кримінальному процесі, в тому числі на стадії попереднього слідства.

Експерт-психолог може робити висновки рідною мовою або користуватися допомогою перекладача. У нашій практиці мали місце такі випадки, коли обвинувачений або потерпілий не володіли державною мовою.

Важливим моментом у проведенні судово-психологічної експертизи є дотримання прав та інтересів учасників кримінального процесу, що охороняються законом. У цій групі осіб особливими гарантіями забезпечується обвинувачений. Тут слід виділити групу загальних прав обвинуваченого, які він має у зв’язку із проведенням будь-якої експертизи, у тому числі судово-психологічної, та його права у випадку, коли він сам виступає підекспертним.

До першої групи відноситься право обвинуваченого порушувати клопотання про призначення експертизи, причому таким правом він користується у крайніх випадках. Так, із проаналізованих нами 216 висновків судово-психологічних експертиз лише у 6,1 % вони призначалися за клопотанням обвинуваченого. На випадок заявленого клопотання слідчий повинен його розглянути та прийняти рішення; якщо клопотання задовольняється, приймається постанова про призначення експертизи, із якою слідчий зобов’язаний ознайомити обвинуваченого. Якщо слідчий відмовляє у клопотанні, він зобов’язаний винести вмотивовану постанову, з якою ознайомлює обвинуваченого. Про факт ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи або відмови від її призначення складається протокол.

Обвинувачений може заявити відвід експерту-психологу. У випадках коли експерт був учасником процесу або є родичем будь-кого з учасників кримінальної справи, коли він особисто чи його родичі є зацікавленою стороною, коли він є родичем особи, яка проводить слідство чи дізнання, слідчий повинен задовольнити таке клопотання.

У законі та спеціальній літературі питання про порядок задоволення клопотань про відвід експерта не розроблене. На нашу думку, тут можливі два варіанти: а) слідчий приймає постанову про відвід експерта і про доручення проведення експертизи іншому складу спеціалістів з подальшим ознайомленням із цим клопотанням про скасування попередньої постанови про призначення експертизи, і після її скасування вносить нову постанову. Уявляється, перший варіант доцільніший, а другий більше відповідає духу нашого кримінального процесу — адже ні за яких інших обставин орган, який прийняв рішення, не має права його переглядати сам. У законі також не передбачено час ознайомлення обвинуваченого з рішенням про призначення експертизи, і на практиці це призводить до того, що обвинуваченого ознайомлюють із постановою про призначення судово-психологічної експертизи під кінець слідства у справі, що практично позбавляє його можливості реалізувати надані йому законом права.

На нашу думку, ніякі «тактичні» міркування слідчого про те, що обвинувачений може перешкодити проведенню експертизи, впливати на експерта і т. ін., не можуть бути прийняті. Правильною є позиція українських учених про те, що постанова про призначення експертизи спочатку пред’являється обвинуваченому, а потім матеріали справи та об’єкти дослідження передаються експертам. Ознайомившись із постановою про призначення експертизи, обвинувачений може клопотати про додаткові запитання, іншу редакцію запитань, інший склад експертів, недоцільність експертизи тощо. Клопотання обвинуваченого заносяться у протокол пред’явлення постанови, і слідчий повинен із приводу цих клопотань прийняти своє рішення, про що доводить до відома обвинуваченого мотивованою постановою. Слідчий може задовольнити клопотання або відмовити в ньому. Якщо клопотання задовольняється, слідчий вносить доповнення до першої постанови про призначення експертизи, ознайомлює із ним обвинуваченого та особу, якій доручено проведення експертизи.

Обвинувачений з дозволу слідчого може бути присутнім при проведенні експертизи.

Після закінчення судово-психологічної експертизи обвинувачений має право ознайомитись з її висновком; робити пояснення, заперечення, зауваження, заявляти клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи. Все це заноситься у протокол пред’явлення матеріалів експертизи і вирішується в установленому порядку. В спеціальній літературі є рекомендації запрошувати для участі у пред’явленні матеріалів експертизи самого фахівця для пояснення спеціальних положень. Ми приєднуємося до цієї думки, виходячи зі специфіки і складності судово-психологічної експертизи, і в процесі реформи кримінально-процесуального законодавства вважали б таку пропозицію доцільною.

Окрім названих прав, неповнолітній обвинувачений або особа з фізичними чи психічними вадами, які не в змозі здійснювати своє право на захист, можуть ознайомитися з постановою про призначення експертизи, з її висновком у присутності захисника, законного представника, педагога або лікаря. Теоретично це означає, що при призначенні й ознайомленні з висновками судово-психологічної експертизи може бути присутнім спеціаліст-психолог. На нашу думку, вказаним особам делеговані права обвинуваченого, зазначені вище, тобто вони мають право клопотати про призначення експертизи, про запрошення конкретного експерта, про редакцію сформульованих запитань, ознайомитись з висновком і висловлювати свої міркування з цього приводу, вносити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи.

Друга група прав обвинуваченого є похідною від першої і правового статусу обвинуваченого у кримінальному процесі. Маються на увазі випадки, коли обвинувачений (підозрюваний) сам є підекспертним. Перш за все, виникає питання, чи підлягає обвинувачений обстеженню та про його обов’язки. У випадках обов’язкового призначення експертизи, якщо проводиться комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого, встановлення його віку тощо, обвинувачений або підозрюваний підлягає експертизі у примусовому порядку з можливим поміщенням у психіатричний лікувальний заклад. Підозрюваний на такому обстеженні не може перебувати більше 10 днів (згідно з КПК України).

В інших випадках, якщо обвинувачений (підозрюваний) відмовляється від проведення стосовно нього простої психологічної або комплексних психологічних експертиз, він не може бути підданий експертному обстеженню. Що стосується неповнолітнього обвинуваченого або підозрюваного, то питання про таку відмову вирішується спільно неповнолітнім, його законними представниками і адвокатом, тобто він не має права самостійно дати згоду на експертизу або відмовитися від неї.

Примусове проведення психологічної експертизи стосовно повнолітнього обвинуваченого повинно вирішуватися не інакше як із санкції прокурора чи рішення суду.