РОЗДІЛ III ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

У абзаці 3 пп. 156.1.1 визначено головний вид доходів страховика, якими є страхові премії, нараховані страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування і перестрахування. Для позначення цих доходів у пп.156.1.1 ПК використовуються терміни «страхові платежі, страхові внески, страхові премії». Зазначені терміни слід розглядати як синоніми, що випливає зі змісту ст. 10 Закону України «Про страхування»: «Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування»[162]. У Директиві Ради ЄЕС «Щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній» для позначення таких доходів страховиків використовується єдиний термін «страхова премія»[163], що потрібно враховувати вітчизняним страховикам при формуванні та поданні фінансової та податкової звітності.

Поняття «страхування», «перестрахування», «співстрахування» унормовуються відповідно ст. 1, ст. 12, ст. 11 Закону України «Про страхування».

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів[164].

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований[165]. Отже, перестраховик нарівні з цедентом (перестрахувальником) несе відповідальність за перестрахованим договором страхування і отримує за це від цедента обумовлену частину страхової премії. Враховуючи це, пп. 156.1.1 передбачено зменшення страхових премій, нарахованих страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, на суму страхових премій, нарахованих для подальшої сплати перестраховику за кожним з видів страхування за договорами перестрахування (з метою усунення подвійного оподаткування страхових премій — у цедента та у перестраховика).

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні бути умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика»[166]. Тому є зрозумілою норма пп. 156.1.1, відповідно до якої страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Принагідно слід зазначити, що відповідно до ст. 137.14 ПКУ, датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі. Тобто страховик несе відповідальність за договором з моменту, передбаченому умовами договору, і саме з цього моменту здійснює збільшення свого доходу.

З іншого боку, за договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, а також договорами пенсійного страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», дохід у вигляді частини страхового внеску визнається у момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів (ст. 137.15 ПК).

Відповідно до абзацу четвертого пп. 156.1.1 ПКУ доходи страховика від страхової діяльності збільшуються на суму від’ємної різниці між величиною страхових резервів, сформованих страховиком на кінець звітного періоду порівняно з величиною страхових резервів, сформованих на кінець попереднього звітного періоду. Збільшення частки перестраховиків у таких страхових резервах, відповідно зменшує цей вид доходів страховика. Коментуючи норму абзацу четвертого, слід зазначити, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування»: «Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя»[167]. Технічні резерви (в їх складі — резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості[168]) формують страховики, які займаються страхуванням іншим, ніж страхування життя. Резерви із страхування життя (у їх складі — резерви довгострокових зобов’язань (математичні резерви; належних виплат страхових сум) формують страховики, що займаються страхуванням життя. В абзаці четвертому даного підпункту у складі страхових резервів об’єднані усі перелічені резерви.

До доходів від страхової діяльності, відповідно до абзацу п’ятого пп. 156.1.1 ПКУ, віднесено інвестиційний дохід, отриманий страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя. Такий дохід може бути отриманий страховиком відповідно до переліку активів, якими згідно з Законом України «Про страхування» можуть бути представлені страхові резерви, а саме: «грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; кредити страхувальникам-фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми…; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України. Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України»[169]. Інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів страхування життя можуть бути отримані лише внаслідок управління переліченими вище законодавчо визначеними активами. Крім того, слід мати на увазі, що отримані інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів зі страхування життя мають законодавчо визначений порядок розподілу. У ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначається, що «Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування»[170]. У зв’язку з цим інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життя відокремлюється від решти інвестиційних доходів страховика, що й унаочнює абзац п’ятий пп. 156.1.1.

Враховуючи норму Закону України «Про страхування», відповідно до якої «Грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті…»[171], а також те, що у переліку активів, якими можуть бути представлені страхові резерви, є валютні вкладення, абзацем шостим пп. 156.1.1 ПКУ передбачено у складі доходів від страхової діяльності доходи у вигляді позитивних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви та/або активи, утворені в іноземній валюті. Разом з тим такі доходи, відповідно до пп. 153.1.7 статті 153 ПКУ, не включаються до складу доходів, передбачених ст.153.

Абзац сьомий пп. 156.1.1 унормовує визнання доходами від страхової діяльності сум винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, які (винагороди) не є страховими преміями (страховими внесками, страховими платежами). Це, наприклад, можуть бути винагороди одному із співстраховиків від інших співстраховиків-учасників договору співстрахування за діяльність щодо представлення «всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки»[172]. Або, наприклад, винагороди цеденту від перестраховика у вигляді комісійних за передачу цедентом ризику на перестрахування.

В абзаці восьмому пп. 156.1.1 йдеться про доходи перестраховика у вигляді нарахованих ним часток від страхових внесків, страхових премій за договорами перестрахування. Цей абзац є певною мірою подібним до абзацу третього цього підпункту, проте у третьому абзаці йдеться про доходи страховиків, а у восьмому — про доходи перестраховиків. Крім того, у абзаці восьмому визнається доходом нарахована страхова виплата. У зв’язку з цим варто зауважити, що за Законом України «Про страхування» страхова виплата — це «грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку»[173], отже, страхова виплата має перебувати у складі витрат страховика (перестраховика), а не його доходів. У цьому абзаці, очевидно, йдеться про нараховану цедентом частку перестраховика у компенсації збитку відповідно до зобов’язань перестраховика за укладеним з цедентом договором перестрахування.

В абзаці дев’ятому пп. 156.1.1 враховано доходи страховика від реалізації його права на регресну вимогу, що закріплено ст. 27 Закону України «Про страхування»: «До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток»[174].

Абзац десятий пп. 156.1.1 ПКУ визнає доходом від страхової діяльності відсотки, які отримує перестраховик від цедента у випадку депонування у цедента належної перестраховику страхової премії за укладеними договорами перестрахування. Таке депонування здійснюється з метою оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків між сторонами договору перестрахування. Величина відсотків, які нараховуються на користь перестраховика за депонованими преміями, узгоджується у кожному конкретному випадку сторонами при укладенні договору перестрахування.

У випадку невиконання страхувальником умов договору страхування сума санкцій, визнана ним добровільно або за рішенням суду, відповідно до абзацу одинадцятого пп. 156.1.1, вважається доходом страховика. Ця норма, очевидно, поширюється й на суму санкцій, належних страховику за невиконання страхувальником умов договору співстрахування (щодо відповідальності страховика за договором співстрахування), а також на суму санкцій, належних перестраховику за невиконання перестрахувальником (цедентом) умов договору перестрахування.

Законом України «Про страхування» визначено, що «Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності…»[175]. Отже, страховик може отримувати доходи у вигляді винагород за надання послуг сюрвейєра (огляд майна, яке приймається на страхування та надання висновку про оцінку страхового ризику), аварійного комісара та аджастера (визначення причин, характеру та розмірів збитку під час страхового випадку), страхового брокера та агента, що й визначається абзацем дванадцятим пп.156.1.1.

У випадку дострокового припинення договорів перестрахування перестраховик має повернути цеденту належні йому частки страхових платежів (внесків, премій) відповідно до терміну, який залишився до закінчення дії прямого договору страхування. Згідно з абзацем тринадцятим пп. 156.1.1 нараховані цедентом суми таких належних до повернення страхових платежів (внесків, премій) вважаються його доходом.

Умови договорів перестрахування можуть передбачати винагороди на користь цедента (у тому числі — тантьєму, яка виступає формою участі цедента у прибутку перестраховика) за проведену цедентом селекцію ризиків, внаслідок чого фактична збитковість за укладеними і в подальшому перестрахованими договорами страхування виявилася нижчою за заплановану. Такі винагороди включаються до доходів страховика від страхової діяльності згідно з абзацем чотирнадцятим пп. 156.1.1.

Абзац п’ятнадцятий пп. 156.1.1 «Інші доходи, отримані страховиком» унормовує визнання доходів страховика, які не отримали свого висвітлення в попередніх абзацах цього підпункту.

У абзацах шістнадцятому, сімнадцятому, вісімнадцятому пп. 156.1.1 визначаються відповідно терміни «сюрвейєр», «аварійний комісар», «аджастер». Це фізичні та юридичні особи, послуги яких необхідні страховику при укладенні договорів страхування та виконанні страхових зобов’язань при настанні страхового випадку.