РОЗДІЛ III ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

2.3. Підприємства, які були зареєстровані платниками єдиного податку до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 мли гри та середньооблікова кількість працівників не превищувала 50 осіб.

До останнього критерію відносяться СПД — юридичні особи, які були платниками єдиного податку до набрання чинності ПКУ. Обсяг виручки від реалізації та середньооблікова кількість працівників підтверджується поданою звітністю за 2010 рік у відповідну податкову інспекцію.

На право користування даною пільгою претендують дві групи платників податків:

1) вже зареєстровані платники, які відповідають критеріям, описаним вище у пункті 2.2 та 2.3;

2) новостворені суб’єкти підприємницької діяльності, які реєструються у встановленому порядку як платники податку на прибуток.

Щодо першої групи платників (у разі отримання права на таку пільгу), то такі суб’єкти повинні дотримуватися виключно двох критеріїв: 1) розмір доходів кожного звітного періоду[150] наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 млн грн; 2) нарахована за кожний місяць звітного періоду заробітна плата кожного працюючого не менше 2-х встановлених законодавством мінімальних зарплат.

У разі якщо в будь-якому звітному періоді такі показники досягнуті, то за результатами такого звітного періоду отриманий прибуток оподатковуватиметься за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Щодо другої групи платників, то для отримання права на таку пільгу їм потрібно тільки зареєструватися у встановленому Законом порядку[151]. Після такої реєстрації платник податку набуває статусу новозареєстрованого суб’єкта і має право на отримання податкової пільги. У наступні місяці роботи йому необхідно нараховувати, як мінімум, 2 мінімальні заробітні плати кожному працівнику і за результатом звітного податкового періоду не перевищувати отримані доходи більше 3 млн грн.

Наведемо приклад. Платник податку[152] отримав в першому кварталі 1 300 тис. грн доходу, прибуток — 130 тис. грн. У другому — 1 500 тис. грн, прибуток — 150 тис. грн (разом за звітне півріччя 2 800 тис. грн, прибуток — 280 тис. грн). У третьому кварталі — 1 700 тис. грн, прибуток — 170 тис. грн (разом за звітні три квартали 4 500 тис. грн, прибуток — 450 тис. грн). Отже, враховуючи те, що платник податку за перші два звітні періоди ліміт отриманого доходу не перевищив, то за такий період отриманий прибуток (перший квартал — 150 тис. грн, другий (наростаючим підсумком) — 280 тис. грн) оподатковуватиметься за ставкою 0 %. Враховуючи те, що за третій звітний податковий період (три квартали) отриманий дохід перевищив встановлений ліміт, то прибуток, задекларований у такому звітному періоді (450 тис. грн), буде оподаткований за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Фактично, з 01.04.2011 р. кількісних обмежень щодо права користування даною пільгою залишиться три: 1) дохід кожного звітного періоду 3 млн грн; 2) щомісячна заробітна плата кожного працюючого не менше 2 мінімальних зарплат; 3) реєстрація СПД з 01.04.2010 р. Кількісні обмеження, які зазначені в абзацах «б» та «в» п. 154.6 статті 154 ПКУ, втрачають свою чинність 31.12.2010 р.

Законодавець забороняє окремим суб’єктам підприємницької діяльності користуватися даною пільгою. Такі заборони поділяються на дві групи:

1. Суб’єкти господарювання, які утворені з 01.01.2011 року шляхом:

1) реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення);

2) приватизації; 3) корпоратизації.

1.1. Реорганізація — спосіб припинення діяльності суб’єкта господарювання, внаслідок якого відбувається перехід усіх його прав та обов’язків до новоствореного суб’єкта (правонаступника). Реорганізація є одночасно способом припинення діяльності діючого суб’єкта та способом утворення нового суб’єкта господарювання. Порядок та умови реорганізації діяльності суб’єктів господарювання регулюються статтею 59 Господарського кодексу України.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання шляхом реорганізації можливе внаслідок злиття, приєднання, поділу та перетворення (відповідно до статті 59 ГКУ). Подальші частини коментованої норми розкривають зміст цих способів реорганізації.

1.1.1. У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, утвореного внаслідок такого злиття. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого — до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів.

1.1.2. При поділі усі майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з новостворених суб’єктів.

1.1.3. На окрему увагу заслуговує такий спосіб реорганізації, як перетворення, оскільки прописана норма в ГКУ не дає повного уявлення про нього, зазначаючи, що у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. Відповідно до коментованої статті 59 ГКУ поняття «перетворення» визначене у ст. 108 ЦК України, відповідно до якої перетворення — це зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України). Іноді, у визначених Законом випадках, перетворення має імперативний характер. Так, при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю (гранична межа — 10 осіб відповідно до ст. 50 Закону України «Про господарські товариства») товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року. Наслідком невиконання цієї вимоги є ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю в судовому порядку.

1.1.4. Сутність та порядок виділення суб’єкта господарювання регламентується статтею 109 Цивільного кодексу України. Коментар даної статті визначає виділення, як один із шляхів утворення юридичної особи в результаті реорганізації іншої юридичної особи, при якому чинне законодавство не встановлює обов’язкових вимог щодо внесення змін до установчих документів юридичної особи, із якої здійснюється виділення, та/або викладення установчих документів цієї юридичної особи в новій редакції.