РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків — фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6 — 102.7 цієї статті встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх повноважень.

Положення норм коментованої статті встановлюють граничні строки давності погашення грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, правові умови їх застосування учасниками податкових правовідносин, права та обов’язки платників податків і межі компетенції державного контролюючого органу у зв’язку із застосуванням таких строків.

При застосуванні граничних строків давності, визначених нормами коментованої статті, правозастосовувачам необхідно ураховувати, що нормами цього Кодексу розрізняються строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків, і строк, протягом якого може бути стягнуто податковий борг[75].

Так, положення абз. першого п. 102.1 цієї статті встановлюють загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем таких видів граничних строків, як:

1) строку подання платником податків податкової декларації за правилами цього Кодексу (із урахуванням правових умов, визначених, наприклад, ст. 31, 49, п. 54.1 ст. 54, 57);

2) строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом за правилами п. 54.3 ст. 54, 57 цього Кодексу, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.

Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20 січня 2011 року, податковий орган може визначити грошове зобов’язання платникові податків у зв’язку з цією декларацією, починаючи з 21 січня 2011 року протягом 1095 днів.

Правові підстави застосування такого права контролюючого органу випливають із правил визначення сум податкових та грошових зобов’язань, встановлених нормами ст. 54 цього Кодексу. Разом із цим таке право, відповідно до правил коментованої статті, є обмеженим у строках його застосування. Так, якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначить суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Водночас платник податків у межах зазначеного строку давності має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Зазначене правило ґрунтується на положеннях п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, де встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду[76].

Загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків за положеннями коментованої статті обчислюється у календарних днях. Це пов’язано, насамперед, із встановленими у цьому Кодексі правилами визначення: 1) моменту виникнення податкового обов’язку платника податків (абз. другий п. 31.1 ст. 31) та 2) податкового періоду (ст. 33–34) — за календарною датою.

За правилами п. 50.1 ст. 50 цього Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених коментованою статтею) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Тому у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання її уточнюючого розрахунку. При цьому ОДПС, відповідно до норм п. 78.1.2 ст. 78 цього Кодексу, має право здійснити документальну позапланову виїзну перевірку.

Положеннями п. 102.2 коментованої статті визначені випадки, при настанні яких грошове зобов’язання може бути: 1) нараховане або 2) провадження у справі про стягнення податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у абз. першого п. 102.1 цієї статті, якщо: