РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

17.1.7. оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз’яснення;

17.1.8. вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

17.1.9. на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

17.1.10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.11. на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

17.1.12. за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

17.2. Платник податку має також інші права, передбачені законом.

Порівняно із Законом України «Про систему оподаткування» права платників податків дещо розширились. Але знов таки доцільно звернути увагу, що поряд із власне податковими правами (саме які і мають бути закріплені в Податковому кодексі) законодавець залишив і не зовсім зручні конструкції. По-перше, для реалізації деяких прав необов’язково бути платником податків (можливість оскарження дій та рішень контролюючих органів чи їх посадових осіб, можливість звертатися до суду закріплено Конституцією України і такий загальний припис необов’язково дублювати в податковому законі). По-друге, реальне закріплення суб’єктивного права платника в певному протистоянні з податковим органом обумовлює наявність відповідного обов’язку у податкового органу та підстави відповідальності в разі невиконання останніх. Так, у платників податків є право отримувати інформацію в органах державної податкової та митної служби, але ст. 21 цього Кодексу «Обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів» не лише не визначає наслідки невиконання ними обов’язку з надання інформації, а взагалі не закріплює такого обов’язку.

Права платника податків також можна об’єднати у групи: 1) з податкового обліку (представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) у податкових органах); бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) зі сплати податків (використовувати податкові пільги; одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит); 3) з податкової звітності (одержувати в податкових органах необхідну інформацію; обирати метод ведення податкового обліку; представляти податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів; не розголошувати податкову таємницю і т. д.).

Стаття 18. Податкові агенти

18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Податкове законодавство України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, а й шляхом утримання податку в джерела виплати, яким виступає особа, що нараховує (виплачує, надає) платникові податків дохід або кошти. Податкових агентів іноді плутають із платниками податків або їх представниками. У ряді випадків ставиться знак рівності між податковим агентом і податковим органом, тоді як податковий агент — це юридична або фізична особа, на яку покладають обов’язки з обчислення, утримання із платника й перерахування податку або збору до бюджету. Якщо податковий представник діє на підставі угоди, рішення компетентного органу або загального закону, то в основі діяльності агента лежить норма закону, що делегує йому особливі повноваження. Найчастіше податковими агентами є національні підприємства, які мають договірні відносини з іноземними та здійснюють діяльність у країні податкового агента й мають дохід або інший об’єкт оподаткування. Податковим агентом є особа, на яку покладено обов’язок з обчислення й утримання податку із платника податків і перерахування його до відповідного бюджету. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і користуються правами, установленими податковим законодавством для платників податків.

Система обов’язків податкових агентів включає як групу основних обов’язків, так і групу тих, що деталізують, уточнюють їх. До основних обов’язків податкових агентів належать обов’язки із: 1) правильного і своєчасного обчислення й утримання сум податків та зборів із коштів платників податків; 2) своєчасного перерахування цих коштів до відповідних бюджетів. Ці обов’язки деталізуються додатковими обов’язками податкових агентів зі: 1) здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих до бюджетів; 2) надання в податковий орган документів і інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків; 3) надання в податковий орган інформації про неможливість утримання податку в платника податків і сумах заборгованості останнього.

Статус податкових агентів характеризується певною подвійністю. З одного боку, стосовно платника податків вони представляють податкові органи і реалізують функції з обчислення, обліку й утримання податку. З іншого — у відносинах із фіскальними органами їм надається статус платників податків і вони виступають як зобов’язані особи, що породжує фактично ідентичні функції податкових органів як щодо податкових агентів, так і щодо платників податків. У випадку відсутності коштів у платника податків у податкового агента не виникає обов’язку із втримання й перерахування податку до бюджету. Подібна ситуація породжує автоматично додатковий обов’язок податкового агента — повідомити в податковий орган про неутримані суми податку в закріплений законодавством строк. Використання інституту податкових агентів можливе за кількома видами податків: 1) при сплаті податку з доходів фізичних осіб податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам; 2) при сплаті податку на прибуток підприємств іноземними юридичними особами як податкові агенти виступають українські підприємства й організації, що здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам; 3) відносно новим є статус податкового агента при сплаті акцизного збору.

Стаття 19. Представники платника податків

19.1. Платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

19.2. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків — фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

19.3. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Основу інституту представництва в податковому праві становить ряд норм цивільного й цивільно-процесуального законодавства. Однак податкове представництво має істотну відмінність від цивільно-правового представництва. Принциповою відмінністю правової природи податкового представництва від цивільно-процесуального є спрямованість методу регулювання відносин, які виникають у різних формах представництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов’язку платника податків (сплату податків і зборів), що базується на відносинах влади й підпорядкування, та забезпечується владними, імперативними методами на відміну від цивільно-правового представництва, що має диспозитивний характер. Основним обов’язком платника податків є своєчасна й повна сплата податків і зборів. При цьому платник податків може брати участь у подібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другий шлях використовується через об’єктивні причини, коли платник податків не може виконувати податкові обов’язки (не досяг певного віку) або виконання обов’язків неможливе (відсутність у країні і т. д.). До особливостей податкового представництва можна віднести і специфічний суб’єктний склад, що припускає: 1) особу, яка представляє (платника податків); 2) представника (законного, уповноваженого або офіційного); 3) третю особу (податкові органи або інший орган, що здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів до відповідних централізованих фондів. Сутність представництва характеризується складністю відносин, які існують на декількох рівнях: 1) нижчий рівень (відносини між представником і особою, яку представляють); 2) вищий рівень (відносини між представником і іншими суб’єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).