РОЗДІЛ XIII ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

На відміну від Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність), законодавець значно розширив повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад щодо диференціації ставок земельного податку. Зокрема, якщо Законом України «Про плату за землю» передбачалась можливість диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки, виходячи із ставок податку не більше двократного їх розміру, то ця стаття закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати ставки, виходячи із ставок не більше трикратного їх розміру. Затвердження цього положення безпосередньо пов’язане з тенденцією розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм додаткових можливостей щодо покращання власної матеріально-фінансової бази.

Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку

276.1. Податок на земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняти виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.2. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.3. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення — 7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення — 3,75;

276.3.3. місцевого значення — 1,5.

276.4. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.5. У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

276.6. Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

276.1. У пункті 276.1 статті 276, яка визначає особливості встановлення деяких ставок земельного податку, слова «які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними» замінено словами «які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними».

Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» у вказаному пункті внесено редакційні правки, тобто після слова «прибутку» поставлена кома, у зв’язку з чим чітко визначено, що земельний податок за земельні ділянки гаражно-будівельних, дачно-будівельних та садівницьких товариств у межах населених пунктів оподатковуються за ставкою 3 відсотки від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового кодексу.

Стаття 274 Кодексу встановлює ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), яка становить 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки (за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 273, 276, 278).

Стаття 275 Кодексу визначає ставки податку за земельні ділянки, які розташовані в межах населених пунктів, нормативна грошова оцінка яких не проведена. Вони встановлені у гривнях за 1 метр квадратний по групах населених пунктів залежно від чисельності населення, виходячи з яких та з урахуванням відповідних коефіцієнтів ставки за такі земельні ділянки диференціюють та затверджують сільські, селищні, міські ради.

276.2. У цій частині коментованої статті закріплено ставку податку за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів.

Поняття територій та об’єктів природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення закріплюється у земельному законодавстві. Порядок створення й оголошення об’єктів природно-заповідного фонду визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Серед земель іншого природоохоронного призначення важливе місце Закон відводить землям водно-болотного фонду і таким, що мають особливу наукову цінність.

Відповідно до ст. 47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Згідно зі ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Необхідно пам’ятати, що землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення, тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, знаходячись поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності та забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.