Розділ XIV Обставини, що виключають злочинність діяння

5. Інша ситуація має місце у разі переборного фізичного або психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, при якому особа зберігає можливість керувати своїми вчинками.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фізичного насильства чи заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. КК виходить із того, що психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж має певну можливість обрати той чи інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під дією побоїв або погрози вбивством видає чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, було чи не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом переборного фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

§ 6. Виконання наказу або розпорядження

1. Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі злочином (наприклад, для військовослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Таким чином, виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, — це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам людини, суспільства або держави особою, зобов’язаною виконати цей наказ.

2. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам на виконання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою підставою згідно з ч. 1 ст. 41 КК і є законний наказ, який виступає необхідною і достатньою підставою відповідної дії або бездіяльності, якщо в особи існувала реальна можливість виконати його.

3. Перший елемент аналізованої підстави — це наявність законного наказу або розпорядження. Відомо, що терміни «наказ» і «розпорядження» фактично є синонімами. Крім того, вже визнано, що термін «наказ» є родовим стосовно інших актів управління (розпорядження, вказівок тощо). Відносно обставини, що виключає злочинність діяння, наказ — це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію або бездіяльність, пов’язану із заподіянням шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, що видала його. Крім того, він має наказувати вчинення діяння, яке за своїми зовнішніми (об’єктивними) ознаками збігається з фактичними ознаками якогось злочину. Виконання іншого наказу не є предметом кримінального закону. Крім того, наказ не повинен суперечити чинному законодавству і не може бути пов’язаний із порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК). Під «чинним законодавством» розуміють не тільки закони, а й підзаконні акти. Наказ, який не відповідає закону або цим актам, визнається незаконним. Виконання такого наказу, пов’язане із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Конституційні права і свободи людини і громадянина, які не повинен порушувати наказ, передбачені в розділі ІІ Конституції України (статті 21-64). Наказ, що порушує зазначені права і свободи, визнається незаконним. Його виконання, що заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам людини і громадянина, не виключає злочинності скоєного.

Для того щоб відповідати вимогам законності, наказ повинен бути виданий у належному порядку. Цей порядок може передбачати, наприклад, попереднє узгодження положень наказу з певними органами і особами, візування проекту наказу, видання наказу в письмовій або усній формі, доведення його до виконавця шляхом використання певних засобів зв’язку і т. ін.

4. Другий елемент, що характеризує підставу виконання законного наказу, — це наявність у особи, зобов’язаної виконати такий наказ, реальної можливості для цього. Якщо така можливість була відсутня, наприклад, унаслідок хвороби виконавця, відсутності відповідної кваліфікації, досвіду тощо, то особа не підлягає відповідальності за невиконання обов’язкового для неї наказу.

5. Ознаки виконання наказу, передбачені в ч. 1 ст. 41 КК, визначають його як акт правомірного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Ці ознаки характеризують: 1) суб’єкта виконання наказу; 2) його мету; 3) об’єкт заподіяння шкоди; 4) характер дії (бездіяльності) виконавця наказу. Крім того, слід виділити ще дві ознаки, а саме: 5) своєчасність виконання наказу та 6) межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

6. Суб’єкт виконання наказу. Відповідно до ст. 41 КК таким суб’єктом повинна визнаватися особа, яка зобов’язана виконати законний наказ. Це може бути як підпорядкована по службі особа (наприклад, військовослужбовець, робітник або службовець підприємства, установи або організації), так і особа, яка хоча і не перебуває у відносинах підпорядкованості, проте внаслідок закону зобов’язана виконати звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звернене законне розпорядження представника влади).

7. Мета визначена в ч. 1 ст. 41 КК і полягає в тому, що дія або бездіяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання законного наказу. Для визнання заподіяння шкоди правомірним достатньо, щоб воно було підпорядковано цій меті, і зовсім необов’язково, щоб ця мета фактично була досягнута (наприклад, особа намагалася знищити будівлю на виконання наказу, але це їй не вдалося). Якщо ж особа керувалася іншими цілями (наприклад, заподіяння шкоди для досягнення особистих цілей), то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

8. Об’єкт заподіяння шкоди — це правоохоронювані інтереси особи, суспільства або держави: життя і здоров’я людини, її особиста свобода, власність, недоторканність житла, громадська безпека, громадський порядок, довкілля, недоторканність кордонів, авторитет органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо.

9. Характер дії або бездіяльності особи, що виконала наказ, може бути як активним, так і пасивним, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК. Причому дії або бездіяльність у будь-якому разі із зовнішньої, фактичної сторони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК (наприклад, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, позбавлення волі людини, знищення або пошкодження майна, зловживання службовим становищем, перевищення влади і т. ін.).

10. Своєчасність виконання наказу. Відомо, що однією із обов’язкових ознак змісту законного наказу є вказівка на час, протягом якого він повинен бути виконаний. Тому заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам має визнаватися правомірним, якщо виконання законного наказу мало місце протягом часу, визначеного в цьому наказі.

11. Межі заподіяння шкоди. Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. Її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.