Розділ XIV Обставини, що виключають злочинність діяння

6. Характер дій при затриманні. Затримання злочинця виражається в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об’єктивної сторони деяких злочинів, наприклад незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна та інших насильницьких дій. Далі, затримання може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передання злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі затриманий злочинець за першої реальної можливості має бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі).

7. Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об’єкт посягання піддається безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (так зване затримання по «гарячих слідах», що, за даними деяких досліджень, має місце майже у 90 % випадків). Тому затримання, здійснене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

8. Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, що не пов’язане із заподіянням шкоди його життю, здоров’ю або майну, завжди є більш бажаним. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги того, хто їх затримує, намагаються втекти з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на тих, хто їх затримує. У таких випадках особа нерідко змушена заподіяти злочинцю відповідну шкоду, оскільки у неї відсутня реальна можливість без серйозної небезпечності для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. Для оцінки вимушеності заподіяння шкоди злочинцю має значення кількість осіб з двох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і особи, яка затримує, а також усі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли особа мала і усвідомлювала явну можливість затримати злочинця без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця, свідчить про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Проте якщо таку шкоду було все ж таки заподіяно, то це повинно тягти за собою відповідальність особи, яка затримала, на загальних підставах.

9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, оскільки злочинець навіть самим фактом вчинення злочину і намаганням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом. Іншими словами, насильницькі заходи, що застосовуються до злочинця, в кожному конкретному випадку повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом обставинам, узятим в єдності, а саме: 1) небезпечності посягання та 2) обстановці затримання злочинця.

Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямоване посягання, та б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими визнаються межі заподіяння шкоди для затримання особи, яка його вчинила. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника чи учасника розбійного або бандитського нападу тощо співрозмірним є заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І навпаки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпечності граничним є заподіяння злочинцю нетяжкої шкоди (у будь-якому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода явно не відповідала б невеликій небезпечності самого посягання.

Однак заподіяння злочинцю шкоди, яка навіть відповідає небезпечності посягання, не завжди свідчить про його співрозмірність. Так, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із застосуванням більш м’яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можливість, тим не менш заподіює йому тяжку шкоду, то така шкода не може бути визнана співрозмірною, оскільки вона була явно більшою, ніж це було достатньо для успішного затримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки небезпечності посягання, а й обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості та засоби потерпілого або іншої особи для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до несприятливої для особи, що затримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить про те, що потерпіла чи інша особа має явну, наприклад фізичну, перевагу над злочинцем і усвідомлює, що у неї є реальна можливість успішно затримати його без заподіяння йому тяжкої шкоди. І навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що особа, яка затримує, перебуває у невигідному, програшному становищі порівняно з протидіючим злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час слід мати на увазі, що внаслідок хвилювання, переляку, несподіванки нападу тощо особа може добросовісно помилятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстановки затримання, що, природно, може призвести до заподіяння злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку особа, що затримує, не може підлягати відповідальності.

10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди при його затриманні є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяно неспіврозмірну шкоду. Перевищити зазначені межі — це значить заподіяти злочинцю надмірну шкоду, тобто порушити умову про її співрозмірність. Як випливає із ч. 2 ст. 38 КК, перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов’язаний з посяганням на особу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпечності скоєного ним. Так само заподіяння, наприклад, вбивці смерті в обстановці, при якій особа очевидно мала і усвідомлювала реальну можливість затримати його шляхом заподіяння йому явно менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідповідність заподіяної шкоди відносно сприятливій обстановці затримання.

При цьому в таких випадках важливо враховувати суб’єктивне ставлення особи, що затримує, до шкоди, яка заподіюється нею. Вона має розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпечності вчиненого посягання або є явно більш ніж достатньою для затримання особи, яка його вчинила. Інакше кажучи, перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство злочинця при перевищенні заходів, необхідних для його затримання) та 124 (умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некараним.

§ 4. Крайня необхідність

1. У частині 1 ст. 39 КК встановлено: «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».

У частині 2 ст. 39 КК ексцес крайньої необхідності визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Таким чином, крайня необхідність — це вимушене заподіяння особою шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право особи на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є її субсидіарним (додатковим) правом. Ним особа може скористатися лише в тому разі, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

2. Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка складається із двох елементів: 1) небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства або держави, та 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди зазначеним інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що викликається обстановкою, при якій особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення загрожуючої небезпеки.

3. Перший елемент підстави крайньої необхідності — це наявність небезпеки, яка може бути викликана різними джерелами. Таким джерелом може бути недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, легкозаймистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким притаманна внутрішня об’єктивна спроможність поражати людину, заподіювати їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, пошкоджувати або знищувати майно чи інші цінності. Небезпеку можуть становити стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи і т. д.), напади тварин та ін. Необхідність заподіяння шкоди може викликатися також різноманітними процесами: технологічними, виробничими, патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або холод) і загрожують загибеллю людей, тощо. Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, вимога, звернена до касира, про видачу грошей під загрозою вбивства). Нарешті, джерелом небезпеки при крайній необхідності може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопорушення (наприклад, порушення водієм правил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію), а також невинувата суспільно небезпечна поведінка людини (наприклад, яка діє у стані неосудності, фактичної помилки), внаслідок чого інші особи для усунення небезпеки, що виникла, змушені заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.

Небезпека повинна загрожувати саме охоронюваним інтересам. Такими насамперед є піддані небезпеці інтереси особи (наприклад, життя, здоров’я, тілесна недоторканність, особиста свобода, статева свобода, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права і інтереси). Правоохоронюваними інтересами, яким загрожує небезпека, можуть також виступати: безпека виробництва, громадський порядок (наприклад, для відвернення небезпеки, що виникла внаслідок повені і загрожує нормальній роботі підприємства, особа руйнує будівлю). Нарешті, небезпека може загрожувати інтересам держави: зовнішній безпеці, обороноздатності, порядку управління, інтересам правосуддя, збереженню державної таємниці, майну тощо (наприклад, для усунення небезпеки, що виникла внаслідок пожежі і загрожує майну, особа змушена пошкодити частину цього майна заради порятунку іншого).

Небезпека при крайній необхідності повинна бути наявною, тобто безпосередньо загрожувати правоохоронюваним інтересам. Якщо така небезпека ще не виникла або, навпаки, вже реалізувалася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необхідності. Початковий момент виникнення небезпеки має місце там, де виникла загроза безпосереднього заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, існує безпосередня загроза затоплення приміщення, аварії на виробництві, смерті людини тощо). Кінцевий момент існування такої небезпеки визначається або припиненням (відверненням) цієї загрози, або її реалізацією (наприклад, пожежа знищила майно або була погашена, паводок спав, зсув припинився, аварія відвернена тощо). Іноді особа може помилково вважати, що безпосередня небезпека існує, а в дійсності вона відсутня. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у таких випадках має розцінюватися за правилами уявної крайньої необхідності, що аналогічні правилам уявної оборони.

4. Другим елементом підстави крайньої необхідності є відсутність у особи в даній обстановці реальної можливості усунути загрожуючу небезпеку іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Неможливість усунути небезпеку іншими засобами свідчить про те, що особа в обстановці, яка склалася, вимушена заподіяти шкоду, оскільки інші можливості усунути безпосередню небезпеку відсутні. Тобто заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повинно бути єдино можливим засобом захисту від такої небезпеки. Тому якщо в особи є декілька засобів усунення небезпеки, в тому числі не пов’язаних із можливістю заподіяння шкоди, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Зрозуміло, це правило поширюється тільки на випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох можливостей усунути небезпеку, але не скористалася тією з них, що не пов’язана із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Якщо ж у цій ситуації була допущена помилка, то заподіяна шкода має оцінюватися за правилами уявної крайньої необхідності.

Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається сутичка двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу загрожує безпосередня небезпека, а з другого — особа перебуває в такому становищі, при якому єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди саме правоохоронюваним інтересам. Ця особливість, при якій відбувається сутичка права з правом, накладає свій відбиток і на ознаки діянь, що вчиняються у стані крайньої необхідності.