Розділ «D. ОСКАРЖЕННЯ»

44. Окрім того, Суд зауважує, що корекційний суд вважав, що більша частина інших матеріалів справи — окрім представлених у цій справі свідчень свідків — здобутих у результаті розслідування цієї справи поліцією, були недостатніми для того, щоб з певністю встановити особу, яка вчинила зазначені дії.

45. Тому, з судової ухвали від 31 березня 1999 року постає очевидним, що засудження заявника апеляційним судом мотивоване в основному новим витлумаченням свідчень очевидців, безпосередньо яких не заслухали, попри пов’язані з цим клопотання заявника. Все відбулось так, немовби апеляційний суд, не довіряючи свідкам захисту, a priori «не визнав» їх, не вдаючись до їхнього заслуховування та задовольнившись свідченнями, зафіксованими в матеріалах справи з тим, щоб заперечити рішення суду першої інстанції, який звільнив заявника на підставі, зокрема, свідчень цих свідків. Поза всяким сумнівом, хоч апеляційній інстанції належить давати оцінку різним зібраним свідченням, так само як і визначати доцільність використання тих, що їх хотів навести заявник, проте глибшого аналізу не зроблено, і заявника визнано винним на підставі тих свідчень, які викликали достатні сумніви у суддів першої інстанції щодо обґрунтованості висунутого проти заявника обвинувачення, і які на підставі цих свідчень мотивували його виправдання в першій інстанції. За таких умов, відмова апеляційного суду заслухати цих свідків — всупереч клопотанням заявника щодо цього — перед тим, як визнати його винним, суттєво обмежило право на захист...

46. Це має тим більше значення, оскільки Апеляційний суд Реймса наклав на заявника покарання, яке він сам визначив як «суворе».

47. Отже, враховуючи дуже специфічні обставини цієї справи, Європейський суд вважає, що право на захист зазнало такого обмеження, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт d) пункту 3 статті 6 Конвенції.

11. Рівність можливостей сторін

«Борґерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.

27. У цій справі слухання 18 червня 1985 року в касаційному суді завершилося доводами генерального адвоката на користь того, що апеляцію пана Борґерса задовольняти не слід... Дати відповідь на ці доводи останній так і не дістав змоги: до розгляду він не знав про їхній зміст, оскільки вони не були йому повідомлені заздалегідь, а після цього він вже був позбавлений за законом можливості це зробити. Стаття 1107 Судового кодексу забороняє навіть подання матеріалів в письмовому вигляді після виступу представника департаменту генерального прокурора...

Суд не бачить обґрунтування для такого обмеження прав на захист. Після того, як генеральний адвокат висловив свої доводи не на користь заявника, останній, безумовно, був зацікавлений в тому, щоб подати щодо них свої зауваження до завершення дебатів. Той факт, що юрисдикція касаційного суду обмежується питаннями права, у зв’язку з цим не має значення...

«Вайнен проти Бельгії» (Wynen v Belgium), 32576/96, 5 листопада 2002 року.

32. ... Суд у цій справі зауважує те, що стаття 420-біс КПК вимагає від охочих звертатись з оскарженням до касаційного суду надати будь-які заяви в письмовому вигляді і пояснення впродовж двох місяців від дня, коли справу внесено до загального реєстру, хоча сторона-відповідач аналогічному обмеженню строку не підлягає: у цій справі їй знадобилося на подання своїх заяв майже п’ять місяців.

Внаслідок цього, крім іншого, заявники втратили нагоду подати письмову репліку на заперечення відповідача, оскільки їхні додаткові змагальні документи були визнані неприйнятними як такі, що подані після закінчення строку. А проте така нагода може бути суттєвою, оскільки право на змагальний процес означає, що кожна зі сторін повинна дістати нагоду ознайомитися і прокоментувати надані противною стороною зауваги чи подані нею докази...

Суд із розумінням ставиться до підкреслюваної урядом необхідності запобігати зайвому затягуванню судочинства через внесення низки письмових відповідей на будь-які надані змагальні документи, але принцип «рівності можливостей» не заважає досягненню такої мети, за умови, що при цьому одна зі сторін не опиниться в явно невигідному становищі. У справі ця умова виконана не була. Отже, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції...

38. Суд відзначає, що доводи державного обвинувача спочатку були подані усно під час відкритого засідання Касаційного суду... Про їхній зміст і про наведену в них принагідно рекомендацію довідалися всі — сторони процесу, судді та присутня публіка. Відповідно, у цьому не можна вбачати жодного порушення принципу рівності сторін, оскільки заявники з права на «рівність можливостей» не можуть виводити права на те, щоб їм до початку слухання були розкриті матеріали, які не були доведені до відома іншої сторони процесу, або судді-доповідача, або суддів судової колегії першої інстанції...

«М.С. проти Фінляндії» (M S v Finland), 46601/99, 22 березня 2005 року.

31. Суд у цій справі зауважує, що зміст листа від 26 листопада 1996 року не був повідомлений жодній із сторін в кримінальному процесі, тобто ні заявникові, ні прокуророві. Встановити порушення рівності сторін тут не можна, бо жодна сторона не була поставлена в невигідне становище відносно протилежної...

32. Проте концепція справедливого судового розгляду також загалом передбачає право учасників процесу знати зміст і висловлювати свої коментарі щодо доказів чи зауваг, надаваних з метою вплинути на рішення суду...

33. ... Зміст листа від 26 листопада 1996 року був безпосередньо пов’язаний з питанням про достовірність свідка, що становило важливий елемент позиції заявникового захисту в апеляційному суді. Справді, свідчення колишньої дружини заявника було не єдиним засобом доказування можливості вчинення заявником діянь, у яких його обвинувачено. Проте лист від 26 листопада 1996 року, будучи пов’язаний з попередніми свідченнями колишньої дружини заявника, мав окреме значення, оскільки він, зрозуміло, був здатний вплинути на рішення апеляційного суду...

34. ... Правильно вирішити, чи заслуговує лист від 26 листопада 1996 року на їхні зауваження, могли тільки безпосередньо самі сторони. На кін тут була поставлена довіра сторін кримінального процесу до функціонування правосуддя, яка спирається, зокрема, на усвідомлення того, що вони мали змогу висловити свою думку щодо кожного документа у матеріалах справи...

36. Суд вважає, що повага до права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, вимагала, щоб заявника повідомили про те, що апеляційний суд одержав листа колишньої дружини заявника від 26 листопада 1996 року, і щоб він дістав можливість висловити щодо нього свої зауваження.

«Коркюфф проти Франції» (Corcuff v France), 16290/04, 4 жовтня 2007 року.