Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 24 вересня 1992 року.

91. Через нечіткість формулювання ці положення не визначають меж або умов здійснення дискреційних повноважень, що стало першопричиною оскаржуваних заходів. Необхідність чіткого визначення ще більша, коли йдеться про тримання під вартою у психіатричних закладах, де особи, яких там тримають, дуже часто настільки залежать від волі медичного керівництва, що кореспонденція є для них єдиним зв'язком із зовнішнім світом.

Щоправда, як уже раніше зазначав Суд, навряд чи було можливим сформулювати положення закону так, щоб він передбачав кожний можливий випадок ... Отже, за повну нестачу будь-яких деталей щодо характеру дозволених обмежень або їхньої мети, тривалості та обсягу або призначення їхнього перегляду, зазначені вище положення не надають мінімального захисту від свавілля, як вимагає принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, в цьому випадку допущено порушення статті 8 (ст. 8) Конвенції.

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року

175. Заявник скаржиться, що адміністрація в’язниці на П'яноса піддавала цензурі його кореспонденцію з сім'єю й адвокатом...

181. У зазначений період цензура була запроваджена наказом міністра юстиції, згідно з 41 bis Закону №. 354 від 1975 року...

182. Суд відзначає, що Конституційний суд Італії, посилаючись на статтю 15 Конституції, дійшов висновку, що міністр юстиції не мав повноважень вживати заходів щодо кореспонденції ув'язнених і таким чином, діяв ultra vires італійських законів ... Цензура кореспонденції заявника в цей період була, отже, незаконною за нормами національного права й не була «передбачена законом» за змістом статті 8 Конвенції.

е. Зв’язок із членами сім’ї

«Лавентс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.

142. У цій справі Суд зазначає, що дружині та доньці заявника не дозволили відвідувати його під час трьох різних періодів, найдовший з яких тривав з 25 вересня 1998 року по 20 квітня 2000 року, тобто понад один рік та сім місяців. Більше того, ця заборона носила майже абсолютний характер. Щодо отриманої від уряду інформації, згідно з якою дружина заявника одного разу отримала дозвіл відвідати його, однак не змогла скористатись такою можливістю, Суд зазначає, що така інформація не має жодного документального підтвердження в матеріалах справи. Зокрема, з цих матеріалів постає, що ані суд, який розглядав справу заявника, ані адміністрація в’язниці, де він перебував в ув’язненні, не надали жодного пояснення з цього приводу. Окрім того, Суд встановив, що до свого позбавлення свободи 25 вересня 1998 року заявник понад одинадцять місяців перебував вдома під домашнім арештом, де його контакти з членами родини були необмеженими. Однак немає жодних ознак того, що під час цього періоду заявник намагався використати такі контакти для організації якогось зговору або ж з метою перешкодити розслідуванню його справи. За подібних обставин Суд не переконаний в тому, що застосування такого суворого засобу було справді необхідним з тим, щоб досягнути законної мети. Тому, цей засіб не був «необхідним в демократичному суспільстві», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.

«Плоскі проти Польщі» (Ploski v Poland), 26761/95, 12 листопада 2002 року

37. Суд також відзначає, що, очевидно, обвинувачення, висунуті проти заявника, не стосувалися насильницьких злочинів, і що він був звільнений ще в лютому 1996 року... Отже, заявника не можна розглядати як ув’язненого без будь-яких перспектив виходу з в’язниці на свободу. Йому відомо про проблеми фінансового і матеріально-технічного характеру, які викликані виїздом в супроводі наглядача, та про недостатню кількість поліціянтів і тюремних наглядачів. Проте, беручи до уваги серйозність того, що стоїть на кону, а саме відмову особі в праві бути присутнім на похоронах своїх батьків, Суд вважає, що держава-відповідач могла б відмовити в цій присутності тільки за наявності вагомих причин і неможливості знайти альтернативне рішення — на кшталт виїзду в супроводі наглядача...

39. Суд доходить висновку, що, враховуючи конкретні обставини цієї справи і попри межі розсуду держави-відповідача, відмови в виїзді для участі в похоронах батьків заявника не були «необхідними у демократичному суспільстві», оскільки вони не відповідали якійсь із гострих соціальних потреб і не були пропорційними поставленим законним цілям. Отже, було порушення статті 8 Конвенції.

«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року.

65. ... Він також скаржився на умови, в яких мали відбуватися відвідування членами його сім’ї, — через скляну перегородку, без усякої можливості фізичного контакту, за винятком потискання руки, один раз на місяць і тільки стосовно найближчих родичів...

71. ... У цьому випадку, режимні заходи були запроваджені для запобігання втечам ... у УПР основну увагу режим приділяє тим нагодам, за яких (і місцям, у яких) ув’язнений може отримати або сховати предмети, що їх можна використати при спробі втечі, або отримати чи обмінятися інформацією, що стосується такої спроби. З дотриманням цих обмежень заявник міг приймати відвідувачів протягом однієї години на тиждень, також мати контакт і брати участь у колективних заходах разом з іншими в’язнями УПР, хоч і в обмеженій кількості.

72. З урахуванням обставин цієї справи Суд вважає, що обмеження права заявників на повагу до приватного і сімейного життя не виходили за рамки того, що є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної законної цілі.

Отже, статті 8 Конвенції не порушено.

«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.

129. ... Суд зазначає, що заявникові вперше дозволили зустрітися з дружиною 29 січня 1999 року. Відмова в дозволі заявникові зустрітися з нею протягом 13 місяців його перебування під вартою, безсумнівно, є серйозним втручанням в його право на повагу до особистого та сімейного життя.