Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

31. За своєю побудовою пункт 3 статті 5 як частина цієї системи гарантій стосується двох окремих питань — ранніх етапів після арешту, коли людина потрапляє під владу органів, та періоду до можливого судового розгляду в кримінальному суді, протягом якого підозрюваний може перебувати під вартою чи бути звільненим на певних умовах або без них. Ці дві частини надають різні права і номінально не перебувають у логічному чи часовому зв’язку одна з другою.

48. Суд нагадує, що заявника заарештували 6 січня 2001 року, о 10-й вечора, за підозрою у скоєнні пограбування автозаправної станції. Йому висунули обвинувачення о 12:37 наступного дня. 8 січня 2001, о 10-й ранку, заявник уперше постав перед судом магістратів, який постановив залишити його під вартою. Те, що магістрат мав повноваження розглядати законність арешту й тримання під вартою та наявність достатніх підстав для підозр, а так само те, що він мав право видавати постанову про звільнення, якщо ці вимоги не були виконані, не оскаржується. Це вже само по собі забезпечувало достатні гарантії проти зловживання повноваженнями з боку органів влади і забезпечувало дотримання умов першого елемента пункту 3 статті 5, будучи негайним, автоматичним і таким, що відбувається перед належним чином вповноваженою судовою посадовою особою.

49. Питання про звільнення на час досудового слідства було особливим і окремим питанням, що логічно набуло значення для справи тільки після встановлення правомірності та передбаченої в Конвенції підстави для затримання. У справі заявника його розглянув приблизно через 24 години, 9 січня 2001 року, Високий суд, який і видав розпорядження про його звільнення. Ні один із елементів можливого зловживання або довільності не випливає ні з того факту, що це зробив інший суд або суддя, ні з того, що розгляд поставили в залежність від його клопотання. Адвокат заявника подав таке клопотання без будь-яких перешкод чи труднощів ...

51. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушений не був.

6. Обов’язок обґрунтовувати тримання під вартою

«Курт проти Туреччини» (Kurt v Turkey), 24276/94, 25 травня 1998 року.

123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи волі, створивши комплекс прав, покликаних звести до мінімуму небезпеку сваволі, які встановлюють, що позбавлення волі має перебувати під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю влади за свої дії. ... Йдеться ж як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли брак захисту міг би призвести до руйнації принципів верховенства права й позбавити затриманих доступу до найелементарніших засобів правового захисту.

124. ... відмова підтвердити, що особу затримано, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про вкрай серйозне порушення статті 5. Органи влади, перебравши на себе контроль над особою, зобов’язані знати про її місцеперебування. Саме тому статтю 5 слід розглядати як таку, що вимагає від них ужиття дієвих заходів з метою захистити особу від небезпеки її викрадення й негайно провести ефективне розслідування в разі отримання небезпідставної заяви про те, що певну особу було взято під варту і після того її не бачили.

125. З врахуванням викладеного вище, Суд нагадує, що він погодився з висновком Комісії про те, що Юзеїра Курта затримали солдати й охорона села вранці 25 листопада 1993 року. Це затримання зареєстроване не було. Офіційної інформації про його подальше місцеперебування або долю нема. Цей факт вже сам по собі слід розглядати як дуже серйозний недогляд влади, бо дає особам, винним у протизаконному позбавленні Юзеїра Курта волі, змогу приховати свою причетність до злочину, замести сліди й уникнути відповідальності за долю арештованого. На думку Суду, брак документів, у яких зафіксовано час і місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання й ім’я особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним з цілями статті 5.

7. Умови тримання та жорстоке поводження

«Томазі проти Франції» (Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.

115. Судові ... досить відзначити, що медичні довідки й висновки, складені лікарями цілком незалежно одне від одного, свідчать про інтенсивність і множинність завданих панові Томазі ударів; ці два елементи є вже досить серйозною підставою вважати, що таке поводження набуло характеру нелюдського і принизливого для людської гідності. Потреби розслідування й безперечна складність боротьби зі злочинністю, зокрема з тероризмом, не можуть призводити до встановлення обмежень щодо гарантій фізичної недоторканності осіб.

116. Тому, відповідно, було порушення статті 3.

«Елчі і інші проти Туреччини» (Elci and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.

641. Суд встановлює, що свідчення заявників про умови їхнього тримання під вартою — холод, темряву й вогкість, погану постіль, убоге харчування й поганий санітарний вузол, — так само як і твердження ..., що їх піддавали образам, давали ляпасів й залякували з тим, щоб примусити до підписання різних документів, цілком заслуговують довіри й не суперечать одне одному. Європейський суд також допускає, що в критичні моменти перебування під вартою — як, наприклад, під час допитів і очних ставок з паном Ґювеном — їм зав’язували очі...

646. ...Суд вважає встановленим, що заявники ... зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії в період їхнього ув’язнення в листопаді та грудні 1993 року. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю і страждань та було особливо серйозним і жорстоким, що становило порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як таке, що було катуванням за змістом цієї статті.

«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року

67. ... Суд не переконали аргументи заявників. Нагадуючи про те, що обидва поліціянти негайно викликали швидку допомогу та поклали П. на бік в безпечне положення, Суд має сумнів у тому, що можна було б підставно очікувати за таких обставин, щоб службовці правоохоронних органів вдались до інших заходів.

68. Окрім того, Суд приєднується до висновків судово-медичної експертизи, проведеної на виконання розпорядження федерального суду, згідно з якими реанімація, яка є складною дією для нефахівців і дає досить обмежені шанси на досягнення успішного результату, не могла б, що видається цілком вірогідним, відвернути смерть П. З цього випливає, що в справі не було такої ситуації, коли б позитивні дії з боку держави безсумнівно зменшили б реальну та негайну загрозу смерті.

Отже, у цьому випадку немає порушення статті 2 Конвенції.