Розділ «5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті»

Очевидно, що в цьому випадку всі названі особи вчинили не замах на крадіжку, а лише готування до неї, оскільки виконавці до об’єктивної сторони посягання ще не приступили. Водночас це готування поєднане із співучастю, так як злочин вчинено спільно кількома особами — має місце співучасть у злочині, перерваному на стадії готування.

Таким чином, можна зробити висновок, що співучасть у незакінченому злочині може мати місце на стадії як готування, так і замаху.

Кваліфікація співучасті у незакінченому злочині

Насамперед слід зауважити, що формула кваліфікації при співучасті в незакінченому злочині повинна відображати, по-перше те, що злочин вчинений у співучасті, по-друге те, що посягання не є закінченим, по-третє, ступінь виконання посягання співучасником — те, що організатор, підбурювач, пособник виконали свою роль, а виконавець вчинив лише готування до злочину або замах на злочин, тобто відрізнятися від формули кваліфікації невдалої співучасті. Слід також враховувати загальновизнане положення, згідно з яким стадія злочину, вчиненого такими співучасниками, як організатор, підбурювач, пособник визначається з врахуванням стадії посягання, виконаного його виконавцем. Тобто, якщо виконавець не вчинив закінчений злочин, то й інші співучасники не можуть нести відповідальності за закінчене посягання.

В теорії кримінального права і правозастосовній практиці пропонуються і зустрічаються такі варіанти кваліфікації співучасті в незакінченому злочині які не в повній мірі відповідають наведеним вимогам:

1) скоєне кваліфікується як відповідний закінчений злочин, вчинений у співучасті, тобто з посиланням лише на відповідну частину ст. 27 та норму Особливої частини КК. Наприклад, пособництво крадіжці чужого майна, виконавець якої вчинив лише замах на цей злочин, кваліфікуються так:

ч. 5 ст. 27 — ч. 1 ст. 185 КК України.

Така кваліфікація видається недосконалою, оскільки з неї не видно, що злочин не є завершений;

2) скоєне кваліфікується як відповідне незакінчене посягання, тобто з посиланням на ч. 1 ст. 14 або ч. 2, 3 ст. 15 та норму Особливої частини КК. Формула ж кваліфікації у наведеному вище гіпотетичному випадку може виглядати таким чином:

ч. 2 ст. 15 — ч. 1 ст. 185 КК України.

Недолік такої кваліфікації очевидний — вона не відображає того, що злочин вчинений не однією особою, а у співучасті;

3) скоєне кваліфікується з посиланням одночасно на частину ст. 27 КК, яка передбачає відповідальність певного виду співучасника, на частину ст. 14 або 15 КК, що вказує на стадію злочину, виконаного виконавцем та на норму Особливої частини КК. При цьому формула кваліфікації виглядає, наприклад, так:

ч. 2 ст. 15 — ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 185 КК України.

Однак і ця кваліфікація далеко не бездоганна. Заперечення щодо неї полягають у тому, що спотворюється зміст співучасті. Адже ст. 26, 27 КК сконструйовані стосовно закінченого злочину.

Видається, що вказаних недоліків позбавлена й відповідає задекларованим вище вимогам кваліфікація при якій спочатку вказується, що має місце співучасть у злочині, а вже потім — стадія посягання, виконаного виконавцем. Виглядає ж формула кваліфікації в розглядуваному випадку так:

ч. ... ст. 27 — ч. ... ст. 15 — норма Особливої частини

5.5.Кваліфікація співучасті в злочинах із спеціальним суб’єктом

Загальні положення кваліфікації співучасті у злочинах із спеціальним суб’єктом

Виконавцем злочинів зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, наділена відповідними ознаками, вказаними в диспозиції статті Особливої частини. Звідси випливає, що особа, яка не є спеціальним суб’єктом, в індивідуальному порядку не може нести відповідальності за відповідними нормами. Обговоренню підлягає лише питання про можливість вчинення таких злочинів в співучасті із спеціальним суб’єктом[127].

В теорії кримінального права питання про співучасть осіб, не наділених ознаками спеціального суб’єкта — загальних суб’єктів — в злочинах із спеціальним суб’єктом вирішується неоднозначно. Одна з позицій полягає в проголошенні недопустимості такої співучасті, виходячи з того, що це приведе до безмежного розширення коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, підірве в самій основі ідею виділення самостійних складів злочинів з спеціальним суб’єктом[128].