Розділ «9. Розмежування злочинів в ході кримінально-правової кваліфікації»

Кримінально-правова кваліфікація передбачає встановлення того, який саме злочин вчинено, якою статтею (статтями) Особливої частини КК передбачена відповідальність за посягання. Констатація вказаних обставин водночас означає визнання того, що у скоєному немає ознак іншого злочину, що в даному випадку не повинна застосовуватися якась інша норма (норми) кримінального закону, що діяння не становить собою адміністративний проступок чи інше правопорушення. Таким чином, кримінально-правова кваліфікація нерозривно пов’язана з розмежуванням злочинів, як фактів дійсності, правових норм та диспозицій статей закону, в яких виражені ці норми, складів злочинів, що становлять собою теоретичні моделі певних посягань.

Розмежування складів злочинів не становить собою самостійної мети, яка постає в ході правозастосування, правотворчості, теоретичного дослідження правових норм та їх вивчення. Разом із тим, вказані види юридичної діяльності немислимі без здійснення розмежування злочинів та супутніх правових феноменів. Воно відіграє різноманітні функції, дозволяє глибше проникнути в суть проблем, які виникають в зв’язку з кримінально-правовою кваліфікацією.

Дослідження питань, які стосуються розмежування злочинів, можливо, не веде до прирощення знань в цій галузі, не дозволяє самостійно і остаточно вирішити будь-яку проблему кримінально-правової кваліфікації. Разом із тим, увага до різних аспектів розмежування дає можливість по новому поглянути на положення, які складають суть вчення про кримінально-правову кваліфікацію і стосуються кваліфікації діяння з врахуванням стадії вчинення посягання; кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті; кваліфікації множинності злочинів; кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм.

Важливо, що значна кількість помилок, допущених в ході кримінально-правової кваліфікації, обумовлена неправильним вирішенням питань розмежування злочинів — нерозумінням різниці між окремими кримінально караними посяганнями, невмінням обґрунтувати цю різницю в процесуальних документах, а тим самим і пояснити причини зміни кваліфікації.

9.1. Поняття і значення розмежування складів злочинів.

Значення розмежування явищ

Розмежування будь-яких явищ, предметів, процесів має різнопланове значення, відіграє свою роль і багатьох аспектах:

1) гносеологічний, методологічний аспект проблеми розмежування полягає в тому, що розмежування виступає інструментом пізнання природи об’єктів, які розмежовуються;

2) дидактична сторона розмежування полягає в тому, що це спрощує вивчення порівнюваних об’єктів. Відпадає потреба повторювати очевидні, вже відомі положення. Найдоступніше вивчати щось нове, невідоме, порівнюючи його з вде вивченим. Крім того, прийом порівняння дозволяє зосередитися на ключових елементах, які визначають суть явища;

3) практичний бік розмежування ефективний тим, що воно дає змогу перевірити правильність прийнятого рішення, попередити помилки або усунути їх.

Все це цілком і повністю поширюється і на кримінально-правову кваліфікацію. Розмежування, яке здійснюється в ході її проведення, є неодмінним атрибутом такої діяльності. За образним висловом В.Н. Кудрявцева, розмежування злочинів є зворотною стороною їх кваліфікації. Однак, розмежування при кваліфікації не зводиться до розмежування злочинів, його об’єкти значно різноманітніші.

Зміст розмежування злочинів

Розмежування будь-яких явищ, процесів, предметів включає в себе проведення наступних дій.

1. Знаходження спільного — того що об'єднує порівнювані об'єкти. Проблема розмежування виникає лише щодо споріднених — суміжних злочинів чи інших правопорушень, тобто таких, які співпадають за рядом своїх характерних рис. Певно ні в кого і ніколи не виникне потреби розмежовувати, наприклад, шпигунство і розбещення неповнолітніх — цілком несхожих між собою злочинів. В той же час існує проблема розмежування грабежу і розбою. В цілому ряді випадків кримінальний закон сам зобов'язує проводити розмежування між злочинами, передбачаючи відповідальність за певними статтями КК лише при відсутності ознак інших посягань.

2. Виведення ознак, за якими порівнювані об'єкти відрізняються між собою. Відомо, що злочини не можуть відрізнятися один від одного взагалі. Вони не схожі між собою за конкретними ознаками, як люди не схожі за віком, статтю, зростом, кольором волосся тощо.

3. Встановлення, в чому же полягає відмінність у виявлених розмежувальних ознаках. Такі ознаки мають бути співпадаючими за формою, але вони відрізняються за змістом та об'ємом. Наприклад, насильницький грабіж і розбій відрізняються за однією ознакою — способом заволодіння майном, який може полягати у застосуванні насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або погрози застосування такого насильства чи в більш інтенсивному, небезпечному для життя чи здоров'я насильстві або погрозі такого насильства. Якщо розмежувальних ознак є кілька, то відмінність потрібно встановлювати стосовно кожної із них.

Розмежування складів злочину як один із етапів кримінально-правової кваліфікації

Третій етап стадії вибору правової норми полягає у розмежуванні юридичних конструкцій — складів діянь, які були створені у ході попереднього етапу. Насамперед, ця проблема виникає стосовно розмежування діянь, які відносяться до правопорушень. Воно відбувається, насамперед, по вертикалі, тобто між окремими галузями права. Крім того, розмежування проводиться і по горизонталі — між інститутами та нормами однієї галузі права. Здійснюється розмежування шляхом порівняння однойменних позитивних (тих, які потрібно встановити) або негативних (відсутність яких слід довести) ознак фактичного та юридичного складів правопорушень.

Врешті — решт можна сказати, що вибір норми здійснюється у ході розмежування правопорушень — шляхом послідовного "відкидання" тих ознак юридичного складу, які не відповідають виявленим ознакам фактичного складу правопорушення.