Розділ «5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті»

При іншому розвитку подій — коли стороння особа не виконує вказівок організатора — співучасть у злочині відсутня, немає ні об’єктивних, ні суб’єктивних її ознак. Тому таку невдалу співучасть слід кваліфікувати як замах на організацію злочину.

Аналогічно оцінюється і невдале пособництво в ході якого сприяння помилково надається іншій особі. Якщо така стороння особа скористається неочікуваним сприянням і вчинить злочин за допомогою знарядь чи засобів, що потрапили в її розпорядження, скористалася створеними умовами не усвідомлюючи їх походження, то вона відповідає за злочин, вчинений поза співучастю. Дії невдалого пособника кваліфікуються як замах на пособництво. Коли ж стороння особа не скористалася сприянням і злочин не вчинила, то посягання невдалого пособника не можна вважати закінченою співучастю — відсутні її об’єктивні і суб’єктивні ознаки. Такі дії становлять собою замах на пособництво.

Схема: Кваліфікація невдалої співучасті — коли дії “співучасника” помилково вчинені стосовно сторонньої особи

Кваліфікація співучасті при помилці в ознаках співучасника

Зустрічаються випадки, коли співучасник помиляється відносно віку чи осудності іншого співучасника. Наприклад, організатор вважає виконавця злочину таким, який досягнув 16-річного віку, насправді ж він є молодшим. В теорії кримінального права такі випадки пропонується оцінювати по різному. Одна з позицій полягає у тому, що всі випадки використання таких осіб повинні вважатися посереднім виконанням, незалежно від обізнаності про те, що фактичний виконавець виявився неосудним чи малолітнім[121]. Однак такий підхід не дозволяє врахувати, що фактично злочин вчинено у співучасті, шляхом об’єднання зусиль кількох осіб. Друга зводиться до того, що помилка в ознаках співучасника не повинна впливати на оцінку посягання, воно повинно кваліфікуватися як закінчений злочин, вчинений групою осіб[122]. Проте повноцінної групи в такому випадку немає, адже вона складається лише з однієї особи, яка підлягає кримінальній відповідальності. Нарешті третя посягає в тому, що такі посягання належить кваліфікувати як замах на вчинення групового злочину[123]. Ця думка видається такою, яка найбільш повно відповідає загальним засадам кваліфікації при наявності помилки та кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті. Відсутність певної ознаки посягання, при помилковому уявленні винного щодо її наявності, дає підставу кваліфікувати скоєне як замах на відповідний злочин.

Тому діяння співучасника, який помилявся в наявності відповідних ознак співучасника належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину у співучасті.

Кваліфікація невдалої співучасті — коли вплив чи сприяння співучасника недоступні чи запізнілі

Спільність посягання може бути не досягнутою і внаслідок того, що діяння організатора, підбурювача чи пособника виконані, але залишилися невідомими іншим співучасникам або запізнілими — вчиненими вже після виконання ними злочину.

Так, по одній із справ було встановлено, що підмовник схиляв вчинити злочин зовсім глуху людину, яка не могла чути того, що їй пропонують. Незважаючи на все краснобайство підмовника, бажаного результату він так і не досягнув.

При цьому можливі такі ж варіанти розвитку подій, як і при інших видах невдалої співучасті. Перший, коли злочин не вчиняється в зв’язку з тим, що дії організатора, підбурювача, пособника залишилися невідомими або запізнілими. Тоді скоєне невдалим співучасником кваліфікується як замах на співучасть.

Другий — коли злочин вчиняється безвідносно до поведінки невдалого співучасника. В такому випадку співучасть відсутня, оскільки немає причинового зв’язку між поведінкою невдалого співучасника і діянням виконавця. Враховуючи, що невдалий співучасник виконав свою роль — вчинив дії, необхідні для організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва злочину, його посягання має кваліфікуватися як замах на співучасть; особа, яка вчинила злочин поза співучастю, відповідає лише за нормою Особливої частини.

Схема: Кваліфікація невдалої співучасті — коли вплив чи сприяння співучасника недоступні чи запізнілі

Поняття співучасті у незакінченому злочині

Співучасть у незакінченому злочині має місце тоді, коли діяльність виконавця переривається на попередніх стадіях. На відміну від невдалої співучасті, коли спільне вчинення злочину взагалі відсутнє, при співучасті у незакінченому злочині виконавець вчиняє кримінально карані діяння, реалізуючи спільний задум. Тобто, для співучасті у незакінченому злочині характерною є діяльність виконавця. В зв’язку з цим виникає питання стосовно якої стадії вчинення злочину можлива співучасть — чи може мати місце незакінчена співучасть, коли виконавець досягнув лише стадії готування до злочину, чи така співучасть повинна виражатися лише в замаху на злочин.

В теорії кримінального права висловлена думка, що співучасть на стадії готування до злочину взагалі неможлива, обґрунтовував її І.А. Ребане[124]. Свою позицію він пояснював це тим, що змова про сумісне вчинення злочину носить надто неконкретний, недеталізований характер, і в ній ще не передбачено, яку роль кожна особа буде виконувати в майбутньому при спільному вчинення злочину. Крім того, в рамках зговору, на думку цього вченого, неможливо виділити виконавця злочину відповідно з його ознаками, закріпленими в законі[125].

Однак з наведеними аргументами погодитися важко. По-перше, готування до злочину може виражатися не лише в змові на спільне вчинення злочину, а і в інших, куди більш конкретних діяннях. Надання для виконавця відмичок, призначених для використання в ході квартирної крадіжки це вже більше, ніж змова, але ще й не замах на вчинення злочину. По-друге, і сама змова буває вельми конкретна, в її ході цілком можливий розподіл ролей, в тому числі й виділення виконавців злочину. По-третє, некоректним видається проведене І.А. Ребане співставлення даного в законі визначення виконавця злочину як особи, яка безпосередньо вчинила злочин і поняття замаху на злочин як дії, безпосередньо спрямованої на вчинення злочину виходячи з якого робиться висновок, що про виконавця злочину можна говорити з того моменту, коли вчинення злочину досягло стадії замаху[126]. Послідовно здійснюючи таке співставлення й проводячи його в зворотній бік, слід було б дійти до явно абсурдного висновку, що виконавцем злочину повинна визнаватися особа, яка вчиняє замах на злочин. Очевидно, що більш прийнятною є загальновизнана позиція, згідно з якою безпосереднє вчинення злочину виконавцем охоплює виконання нею об’єктивної сторони злочину особисто чи через інших осіб, а також замаху на злочин та готування до злочину.

Непереконливими виглядають і наведені І.А. Ребане приклади, які, на його думку свідчать про неможливість співучасті в готуванні до злочину. Розуміючи, що «суперечка прикладів» далеко не кращий прийом в науковій дискусії, все ж наведемо такий, що підтверджує можливість співучасті в готуванні до злочину.

З метою спільного вчинення злочину Анатолій виготовив набір відмичок та пристрій, який блокував роботу системи сигналізації й передав ці знаряддя Миколі (який знаходився в розшуку за підозрою у вчиненні вбивства) та Івану, що повинні були проникнути в житло й вчинити там крадіжку. По дорозі до місця вчинення посягання Микола та Іван були затримані працівниками міліції в зв’язку з орієнтуванням про розшук, в ході огляду в них були виявлені знаряддя для квартирної крадіжки.