Розділ «3. Принципи кримінально-правової кваліфікації»

Ще один аспект проблеми недопустимості подвійного інкримінування пов'язаний із врахуванням при кваліфікації діянь, які є частиною адміністративного проступку чи іншого правопорушення і вже отримали відповідну правову оцінку. З принципу недопустимості подвійного інкримінування випливає, що коли певні діяння вже враховані як ознака іншого правопорушення, то вони одночасно не повинні враховуватися як ознака злочину [284; 291, c. 434-436; 397] 552).

Адже їх правові наслідки погашені фактом накладення адміністративного стягнення.. Подвійне врахування одних і тих же дій як складових і адміністративного проступку, за який вже накладене стягнення, і злочину означає, що за одні і ті ж дії особа двічі несе юридичну відповідальність. Причому тут немає кумуляції правопорушень різних видів — коли однією дією вчиняється, наприклад, злочин і цивільний делікт, а є одне правопорушення, яке складається з кількох діянь.

Тому є підстави вважати, що при кримінально-правовій кваліфікації неприпустимо враховувати діяння, за які особа законно піддана іншим видам юридичної відповідальності. Адже це означає порушення загальноправового принципу про недопустимість подвійної відповідальності за одні і ті ж діяння та аналізованого принципу кримінально-правової кваліфікації.

В зв'язку з цим слід звернути увагу і на невдалість формулювання, яке міститься в ч. 1 ст. ст. 61 Конституції України. Мова повинна йти про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності не лише одного виду, а й різних видів за одне й те саме правопорушення.

Стабільність кримінально-правової кваліфікації

Як уже відзначалося, існує презумпція правильності кримінально-правової кваліфікації. Вона базується на припущенні, що всі особи, які здійснюють кримінально-правову оцінку діяння, виконують свої повноваження добросовісно, мають належний рівень фахової підготовки, злагоджено діє вся система відповідних органів, існує і дотримується процесуальний порядок кваліфікації тощо. Тому кваліфікація, виражена в процесуальних документах, які набрали чинності, вважається правильною до того часу, поки відповідний документ не буде змінений чи не скасований в установленому законом порядку.

Відповідно, правильна кваліфікація має бути стабільною, тобто не може змінюватися довільно і надто легко. Водночас стабільність кваліфікації не означає її абсолютну незмінність. При наявності відповідних підстав, з дотриманням встановленого процесуального порядку вона може бути уточнена, змінена. Стабільність кваліфікації "підпирається" її динамізмом, хоча на перший погляд це й виглядає парадоксально. Проте саме можливість зміни раніше проведеної кваліфікації по мірі руху кримінальної справи робить кримінально-правову оцінку діяння все більш обґрунтованою і авторитетною. Якщо на початкових стадіях процесу — при порушенні кримінальної справи, пред'явленні обвинувачення стабільність кваліфікації є відносною, то ближче до його завершення — наближається до абсолютної.

Стабільність кваліфікації є гарантією прав учасників процесу. Можливість зміни кваліфікації лише при наявності належних підстав, необхідність мотивування такого рішення робить більш стійким процесуальне положення як обвинуваченого, так і потерпілого, цивільного позивача.

Стабільність кваліфікації сприяє підвищенню авторитету осіб, які уповноважені на її здійснення. Підтвердження на наступних стадіях процесу правильності проведеної кримінально-правової оцінки свідчить про належний рівень роботи, дотримання законності особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею. І навпаки, зміни в кваліфікації — це, як правило, свідчення браку в роботі. Тому посадові особи, які здійснюють кваліфікацію, прагнуть, щоб вона залишалася незмінною.