Розділ «3. Принципи кримінально-правової кваліфікації»

Тому точність кваліфікації має бути досягнута незалежно від того, чи впливає це на вирішення якогось конкретного питання. Найчастіше виникає питання про доцільність зміни кваліфікації коли це не пов'язано із зміною становища обвинуваченого, підсудного. Часом висловлюється думка, що неточну кваліфікацію можна "не зачіпати", якщо це не викличе одночасно зміну запобіжного заходу, застосування давності, пом'якшення покарання, тощо. Однак така позиція спрямована лише на приховування помилок, допущених на попередніх стадіях кримінального процесу. Вона не враховує того, що кваліфікація впливає на вирішення цілого комплексу правових питань, неправильності в ній відкликаються на становищі як даної особи, так і її співучасників, причетних до злочину. Врешті-решт, точність кримінально-правової кваліфікації — це точність юридичної і соціальної оцінки вчиненого діяння. Тому не лише юридично правильною, а й політично зрілою є позиція тих правників, які відстоюють необхідність досягнення того, що на практиці називають "чистотою кваліфікації". Під нею якраз і розуміють точність кримінально-правової оцінки скоєного, застосування саме тих норм кримінального закону, які передбачають діяння, безвідносно до можливого покарання або застосування інших заходів до особи.

Індивідуальність кримінально-правової кваліфікації

Кожне діяння, яке підлягає кваліфікації своєрідне, неповторне, відрізняється лише йому притаманними ознаками. Тому і його кримінально-правова оцінка повинна здійснюватися в кожному випадку окремо, індивідуально.

Індивідуальність кваліфікації має різноманітні прояви. По-перше, вона стосується оцінки кожного злочину окремо, самостійно. По-друге, індивідуальність кваліфікації означає, що кримінально-правова оцінка діяння кожної особи стосується лише її самої. Тобто кваліфікація носить персональний характер. По-третє, кримінально-правова кваліфікація здійснюється відповідною посадовою особою одноосібно, навіть коли вона виступає від імені чи в складі колегіального органу.

Самостійність кримінально-правової кваліфікації кожного діяння. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, співпадаючих за усіма ознаками діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, суб'єктами, безліччю інших індивідуальних особливостей. Тому й кримінально-правова кваліфікація, яка полягає у вичлененні з усіх встановлених ознак діяння тих типових, з якими чинний закон пов'язує правові наслідки, проводиться стосовно кожного діяння окремо. Це означає, що кожне діяння повинно отримати самостійну кримінально-правову оцінку. При цьому мають враховуватися лише індивідуальні ознаки, притаманні даному діянню. Тобто в момент кваліфікації слід абстрагуватися від всіх інших явищ, процесів, які хоча й пов'язані з кваліфікованим діянням, але є зовнішніми стосовно нього.

Разом із тим, загальний зв'язок і взаємозалежність всіх явищ об'єктивної дійсності вимагає в кінцевому підсумку враховувати при кваліфікації не лише ознаки даного діяння, але й інші діяння. Самостійність кваліфікації діяння виявляться в певній мірі обмежено. Обмежує ж її сам законодавець, "пов'язуючи" в ряді випадків відповідальність за діяння, яке кваліфікується, з іншими актами поведінки цієї ж особи. Так, при кваліфікації за статтями про злочини, ознакою яких є адміністративна чи дисциплінарна преюдиція, враховуються факт вчинення відповідних проступків та накладення за них стягнень. Якщо в диспозиції статті Особливої частини передбачена повторність злочину чи рецидив, то кваліфікація передбачає врахування факту попереднього вчинення злочину чи ще й засудження за нього.

Поведінка інших осіб приймається до уваги при кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті. Якщо кваліфіковане діяння є елементом спільної злочинної діяльності, то його кримінально-правова оцінка відбувається не ізольовано, а з врахуванням оцінки діянь всіх співучасників. Це, зокрема, знаходить свій вияв у тому, що, за загальним правилом, діяння всіх співучасників кваліфікується за тією ж статтею Особливої частини, що й діяння виконавця злочину.

Разом із тим, врахування при кваліфікації конкретного діяння "іншої"поведінки відбувається в певних межах. Насамперед, це межі часові — відповідні дії приймаються до уваги лише тоді, коли не зберігається юридична сила раніше накладеного стягнення, засудження, чи коли не спливли строки давності притягнення до відповідальності. Обмеженість врахування при кваліфікації поведінки інших осіб полягає в тому, що в ряді випадків діяння співучасників навіть одного злочину кваліфікуються за різними статтями, частинами, пунктами статей Особливої частини, про що буде сказано далі.

Персональний характер кваліфікації діянь кожної особи. Відомо, що кримінально-правові заборони, так само, як і дозволи вчиняти певні дії, адресовані окремим особам. Особистий характер носить кримінальна відповідальність, стимулюючі норми кримінального права також звернені до тих, хто може вчинити певні дії чи утриматися від них. В кримінальному законодавстві ряду країн це підкреслюється формулюваннями норм Загальної і Особливої частини, які розпочинаються словами "Кожний, хто...". Але й вітчизняне кримінальне законодавство, хоча воно й орієнтоване на діяння, а не на діяча, призначене для оцінки поведінки конкретних осіб, причому кожної із них зокрема.

Кримінально-процесуальне законодавство підкреслює, що питання кваліфікації вирішуються окремо щодо кожного з обвинувачених (ст. 242 КПК). Особливе значення це положення має при кваліфікації злочинів, у вчиненні яких брали участь кілька осіб.

Законодавство України не визнає суб'єктами злочину юридичних осіб чи інші види колективних суб'єктів. При вчиненні злочину у співучасті кваліфікації підлягає діяння окремих співучасників, а не спільне посягання. Якщо при встановленні умов кримінальної відповідальності враховується, що злочин вчиняється групою осіб, групою осіб, що діють за попереднім зговором, організованою групою, злочинною організацією, то кримінально-правовій кваліфікації підлягає діяння особи, вчинене при відповідній формі співучасті.

Кримінально-правова кваліфікація — як індивідуальна діяльність особи, що її здійснює. При характеристиці суб'єктів кримінально-правової кваліфікації вказувалося, що ними виступають не окремі особи — працівники відповідних органів, а органи в цілому. Саме таке розуміння суб'єкта кваліфікації дозволяє пояснити можливість і доцільність контролю за діяльністю підпорядкованих працівників, законність вказівок для них з приводу кримінально-правової оцінки діяння. Разом із тим, кваліфікація — це логічний процес, діяльність, яка відбувається у свідомості конкретної особи. Жодне стороннє втручання у таку діяльність відбутися не може (якщо відкинути не підтверджувані сучасною наукою міркування про вплив навіювання, гіпнозу та інших містичних процесів). А отже кримінально-правова кваліфікація — це результат індивідуального сприйняття фактів, оцінки закону, співставлення фактичних і юридичних ознак діяння.

Навіть тоді, коли кримінально-правова кваліфікація проводиться в складі колегіального органу — суду, її результат виступає не як плід колективної думки, а як сума оцінок, даних окремими суддями. Підтвердженням цього є те, що рішення суду постановляється більшістю голосів, суддя, який не погоджується з правовою позицією колег має право на фіксацію своєї окремої думки.

Індивідуальність кваліфікації законом розглядається як гарантія її законності. Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить цілий ряд положень, спрямованих на те, щоб в ході кваліфікації найповніше виразилася індивідуальна позиція посадової особи, яка її здійснює. Насамперед, до них відносяться правові заходи забезпечення процесуальної самостійності слідчих, незалежності суддів, які розглянуті вище при аналізі принципу об'єктивності кримінально-правової кваліфікації. До таких заходів слід віднести і міри відповідальності за втручання у вирішення судових справ та діяльність інших посадових осіб, які уповноважені на проведення кримінально-правової кваліфікації, особливий порядок призначення на посади та увільнення з них, притягнення до відповідальності працівників прокуратури і суддів.

Принцип повноти кваліфікації.

Під повнотою кваліфікації слід розуміти її закінченість та вичерпність. Слід зазначити, що повнота кваліфікації має поєднуватися з іншими принципами кримінально-правової кваліфікації. Зокрема, прагнення повноти кваліфікації не повинно вести до того, що одні й ті ж діяння враховуються при кваліфікації неодноразово.

Кваліфікація насамперед буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою. Необхідність проводити кримінально-правову оцінку всіх значущих з точки зору кримінального закону діянь випливає з кримінально-правового принципу невідворотності відповідальності, принципу офіційності кваліфікації, процесуального принципу забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи. Якщо певні обставини вже виявлені, встановлені, то в ході попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи вони не повинні бути залишені без уваги. Кожна із них має дістати кримінально-правову оцінку — або визнана такою, що не має кримінально-правового значення, або ж віднесена до тих, що є підставою для визнання діяння злочином чи навпаки, правомірним вчинком. Повнота кваліфікації усіх діянь базується як на обов’язку особи понести відповідальність за все вчинене, чи навпаки, на праві не перетерпівати жодних негативних наслідків у випадку вчинення дій, позитивних в точки зору кримінального закону, так і на повноваженнях та обов’язках правоохоронних органів і судів.

Тому недопустимо зосереджувати увагу лише на частині скоєного й давати оцінку лише найбільш небезпечним чи яскраво вираженим діянням. Залишаючи без уваги інші діяння часто неможливо дати належну оцінку і тому «основному».

На забезпечення повноти кваліфікації — необхідність оцінки всіх діянь, вчинених особою, особливо слід звертати увагу при кваліфікації співучасті у злочині, множинності злочинів, а також злочинів, вчинених при наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак.

Стосовно співучасті вказана проблема виникає при виконанні однією особою одночасно кількох функцій. Маються на увазі ті нерідкі в практиці випадки, коли окремі співучасники — підмовник, організатор, пособник — крім своєї ролі виступають ще й у якості виконавця чи співвиконавця злочину чи має місце інше поєднання в одній особі кількох видів співучасників. Видається за доцільне підтримати висловлену в літературі думку щодо кваліфікації дій співучасника, який поєднує кілька функцій, згідно з якою потрібно не акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст. 27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну норму Особливої частини. Така кваліфікація покаже дійсну роль кожної особи у вчиненні злочину, сприятиме призначенню покарання з врахуванням характеру та ступеня участі у спільному вчиненні злочину.