Розділ «1. Сутність та значення вироку суду.»

Наведемо приклад: «Іванов пояснив, що горілку він пив тому, що це запропонував йому Ковалів, що поїхав після випивки за розпорядженням Кузнецова, що на проспекті уникнути наїзду не зумів і зрозумів, що збив пішохода і що зробив наїзд унаслідок того, що був за кермом п’яний, а не зупинився на місці тому, що злякався...».

В даному випадку очевидне прагнення викласти свідчення підсудного максимально стисло. Крім того, використанням такої граматичної форми деякі судді підкреслюють, що все викладене — це свідчення однієї і тієї ж особи. Але наведене речення не витримує ніякої критики. Його слід було б розбити мінімум на три речення. Наприклад:

«Іванов пояснив, що горілку він пив за пропозицією Кузнецова, а потім за його розпорядженням поїхав на автомобілі. На проспекті він не зумів уникнути наїзду на пішохода унаслідок того, що був п’яний. Машину не зупинив після наїзду тому, що злякався». У такій формі запис легко читається. Зрозуміло, що це свідчення однієї людини. Текст став навіть дещо коротшим.

Економніше виразити думку допомагають дієприкметникові та дієприслівникові звороти, характерні для юридичних документів, у тому числі і для вироку.

Дієприкметникові звороти замінюють додаткові підрядні речення і дозволяють уникнути надмірного повторення союзного слова «який».

Дієприслівникові звороти коротші і динамічніші, ніж аналогічні їм значеннєві форми обставинних підрядних речень.

Проте, якщо вживати дієприслівникові звороти не в міру, по два-три в одному реченні, вони також обтяжують текст, ускладнюють його розуміння. До того ж, не завжди судді правильно користуються дієприслівниковими зворотами, про що свідчать такі приклади: «Прийнявши людину, що підійшла, за сторожа магазину, крадіжка Івановим не була закінчена» (виходить, що обманувся не Іванов, а сама крадіжка); «Не доїжджаючи до м. Запоріжжя , у автомобіля відмовили гальма» (неначе гальма самостійно їхали до м. Запоріжжя).

Щоб не робити подібних помилок, треба твердо пам’ятати, що дієприслівник (прийнявши, доїжджаючи і т. д.) означає додаткову дію особи (предмета), що є в реченні підметом, і повинно, як і присудок, співвідноситися з ним.

3) Можна відзначити й інші мовні та стилістичні особливості вироку.

Вирок повинен бути написаний у третій особі. Так само викладаються і свідчення допитаних у суді осіб. Як правило, значення для справи мають тільки повідомлені допитаними у суді особами факти. І в тих небагатьох випадках, коли форма сказаного має самостійне значення, все ж таки краще передати це у вироку своїми словами. Вживання у вироку прямої мови додає викладу небажаного емоційного забарвлення і може створити враження про необ’єктивність суду.

Неприпустимо вживати слова з суфіксами, що додають їм емоційне забарвлення і що підкреслюють суб’єктивну оцінку того, хто складає вирок (наприклад: «п’янка», «дівча» і т. п.), а також жаргонні та вульгарні вирази.

Для стилю вироку характерне часте вживання віддієслівних іменників («здійснення», «перебування», «спричинення», «знаходження» і т. д.). Це природно, оскільки такими іменниками часто користується законодавець, формулюючи диспозиції статей КК і КПК. Проте слід враховувати, що зловживання віддієслівними іменниками додадуть тексту не тільки офіційного, але і казенного характеру. Тому там, де можна, треба замінювати їх іншими граматичними формами.

Потрібно уникати близького сусідства в одному або в сусідніх реченнях однокорінних слів («Ковалів приготував лом для злому замка складу і мішок для складання викраденого»).

Для стилю вироку характерне також надання переваги прямому порядку слів в реченнях, коли підмет передує присудку, означення — означуваному слову, додаток слідує за словом, що керує ним, обставини стоять по можливості ближче до того слова, з яким вони співвіднесені за змістом. Не можна часто вживати дієслова в пасивній формі, бо це також надає викладу казенного і дещо архаїчного відтінку.

Постановлення вироку — це творчий процес, що вимагає значної праці та зосередженості. Різноманіття досліджуваних життєвих ситуацій, індивідуальні особливості підсудних і інших учасників процесу надають кожній справі своїх особливих рис, що виключають можливість шаблонного рішення.

Вирок постановляється у складній обстановці нарадчої кімнати, коли у справі необхідно ухвалювати невідкладні рішення, і в той же час на діяльність судді накладає відбиток відповідальність за долю людей. За таких умов тільки знання закону, ретельна досудова підготовка судді і постійна робота над підвищенням рівня професійної майстерності дозволять суддям постановляти вироки правильні по суті і досконалі за формою.