Розділ «1. Сутність та значення вироку суду.»

Перш за все, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим (ст. 323 КПК України). Законність і обґрунтованість вироку тісно зв’язані, але вони виражають різні сторони акту правосуддя.

Законність вироку — це його абсолютна відповідність вимогам кримінального і кримінально-процесуального законів. Законним може бути визнаний тільки той вирок, який містить рішення, що відповідають всім вимогам Загальної і Особливої частин кримінального кодексу і інших кримінальних законів. Тому незаконним буде, наприклад, обвинувальний вирок, яким підсудний засуджений за дії, що не становлять суспільної небезпеки, вирок, в якому неправильно кваліфіковані дії засудженого або неправильно, без урахування вказаних в кримінальному кодексі обставин, визначена міра покарання.

За наявності в справі цивільного позову, вирок, в частині рішення по позову, повинен відповідати вимогам цивільного права.

Для забезпечення законності вироку не менше значення має дотримання порядку судочинства, встановленого кримінально-процесуальним законом. Якщо в ході провадження у справі були допущені істотні порушення кримінально — процесуального закону, то вирок також буде незаконним, хоча в ньому може і не бути явних порушень кримінального закону. Так, незаконним буде вирок, постановлений незаконним складом суду або з порушенням таємниці наради суддів, або вирок, не підписаний одним із суддів.

Це повною мірою відображає висловлену в науковій літературі думку про те, що під законністю вироку розуміють властивість, що відображає правильне дотримання кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, при розгляді і вирішенні справи, і при ухвалі акту правосуддя, а також правильне застосування кримінального та інших матеріальних законів при розв’язанні питань, що виникають у кримінальній справі[23].

Вирок буде незаконним у деяких випадках і тоді, коли істотні порушення кримінально-процесуального закону допущені не судом, що його постановив, а і на ранніх стадіях процесу. Наприклад, якщо під час досудового слідства порушено право обвинуваченого на захист, то вирок суду не може бути визнаний законним, оскільки наслідки процесуального порушення позначаться на вироку, і, в усякому разі, вирок у такій справі викликатиме сумніви в своїй правильності.

Законним може бути лише той вирок, який постановлений в результаті процесу, проведеного відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Обґрунтованість вироку — це відповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце насправді.

Іншими словами, обґрунтованим може бути тільки вирок, в якому виражена встановлена судом у справі об’єктивна істина. Якщо ж вирок не виражає істини, містить судову помилку, то він необґрунтований. Крайнім випадком постановлення необґрунтованого вироку є засудження невинного, а також виправдання злочинця, який підлягає відповідальності. Такий вирок буде і незаконний. Але вирок буде необґрунтованим і у тому випадку, коли, наприклад, суд вирішив справу, не встановивши всіх істотних для справи фактів, хоча засудив дійсно винного. В даному випадку вирок ґрунтується не на всіх фактах, що мали бути враховані при його постановленні, що спричиняє його необґрунтовану м’якість або ж надмірну суворість. Необґрунтованим вважається вирок і тоді, коли суд, правильно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, ігнорує їх або ухвалює рішення, що суперечать матеріалам справи і значенню встановлених ним самим фактів. Не- обґрунтованим буде вирок, що спирається не на докази, а на здогадки, припущення, інтуїцію суддів.

Іноді під обґрунтованістю вироку неправильно розуміють тільки наявність в самому вироку його обґрунтування, мотивування. У такому разі втрачається найголовніше — обґрунтованість вироку по суті, його об’єктивна істинність.

Будь-який необґрунтований вирок є і незаконним. Засудження невинного, виправдання злочинця, кваліфікація діяння без урахування всіх обставин справи або всупереч встановленим фактам, призначення покарання без встановлення і врахування всіх необхідних для справедливого розгляду справи фактів — все це порушення кримінального і, звичайно, кримінально-процесуального закону. Незаконний же вирок або прямо буде необґрунтованим (засудження без вини), або викликає сумніви в своїй обґрунтованості (розгляд справи у відсутність підсудного, коли це не допускається згідно із законом, порушення таємниці наради суддів тощо).

Дуже цікаво і правильно надавалися поняття законності та обґрунтованості у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 липня 1982 року, де вказано, що «рішення є законним, якщо воно винесене в строгій відповідності з тими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню у справі, і при точному дотриманні норм процесуального права. У рішенні повинні бути вказані норми матеріального і процесуального права, якими керувався суд при розгляді справи. Рішення є обґрунтованим, якщо в ньому викладені всі обставини, що мають істотне значення для справи, всесторонньо та повно з’ясовані в судовому засіданні і наведені докази на підтвердження висновків про встановлені обставини справи»[24].

Якщо законність — це властивість, що виражає відповідність висновків суду, що містяться у вироку, вимогам закону, то обґрунтованість є співвідношення висновків суду до доказів, досліджених під час судового розгляду і встановлених на їх основі фактах об’єктивної дійсності, виходячи з яких робиться висновок про наявність або відсутність обставин, що входять в предмет доказування у кримінальній справі. Вирок визнається обґрунтованим, якщо фактичні обставини встановлені дослідженою в судовому розгляді сукупністю доказів, отриманих з передбачених законом джерел, а висновки, що містяться в ньому, логічно несуперечливі й витікають з даної сукупності доказів і фактичних обставин[25].

У цій частині дуже цінною є думка Ю.М.Грошевого, який вказав, що «для визнання вироку законним і обґрунтованим необхідно, щоб мотивування, що наводиться в ньому, було послідовним і не містило внутрішніх суперечностей, щоб думки, викладені у вироку, з усіх питань, що вирішуються в ньому, повністю відповідали б матеріалам кримінальної справи і витікали б з них (логічні мотиви). Логічні помилки, суперечності між даними судового слідства і фактами, які суд визнав у вироку встановленими, між мотивуванням і резолютивною частиною вироку роблять це мотивування порочним і позбавляють вирок сили акта... правосуддя»[26].

Апеляційний суд Одеської області вироком від 05.11.2004 року засудив Б. за ст. 15, ч.4 ст. 152 КК України до 9 років позбавлення волі, за п.10, 12 ст. 115 КК України — до 14 років позбавлення волі; Ц. — за ст. 15 ч.4 ст. 152 КК України до 8 років позбавлення волі, за п.10,12 ст. 115 КК України — до 12 років позбавлення волі, а відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначив Б. покарання у вигляді 14 років позбавлення волі, Ц. — у вигляді 12 років позбавлення волі.

Б. та Ц. визнані винними в тому, що вони 7 вересня 2002 року вчинили замах на зґвалтування П, після чого за попередньою змовою — її умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2005 року вирок скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування у зв’язку з тим, що суд допустив невиконання вимог ст. 323 КПК стосовно законності та обґрунтованості вироку.

Відповідно до вимог ст.22 КПК України, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов’язані зробити всі передбачені законом дії для всебічного, повного та об’єктивного розслідування обставин справи. Відповідно до вимог ст.323 КПК вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

В той же час ці вимоги закону під час досудового слідства та розгляду справи в судовому засіданні виконані не були, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання, чи дійсно Ц. і Б. вчинили умисне вбивство П., і якщо вчинили, то за яких обставин, належним чином не встановлені.

Суд обґрунтував свій висновок про те, що Б. та Ц. винні у скоєнні злочину, посилаючись на: явку з повинною і свідчення Ц., які він дав на початку досудового слідства, у тому числі і в ході відтворення обставин події, дані очної ставки між Ц. і Б., свідчення свідка Б.С., який знайшов труп дівчини на території будівництва, свідчення свідка У., який знав про те, що П. повинна була зустрітися з невідомими особами недалеко від вказаного місця, свідчення працівників міліції про те, що Ц. розповів їм про обставини вбивства П., свідків М.І. та М.К., які були понятими при відтворенні обстановки та обставин події за участю Ц., і показали, що він надавав свої свідчення добровільно.