Розділ 2 Призначення покарання за сукупністю вироків

3. Третя відмінність полягає у тому, що за сукупністю злочинів покарання складаються повністю або частково, а за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднують тільки невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

4. Четверта відмінність пов'язана з максимальними межами покарання при складанні покарань:

а) за сукупністю злочинів остаточне покарання (за винятком умисних тяжких або особливо тяжких злочинів) призначається в межах, встановлених санкцією Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання (ст. 70 ч. 2 КК). Разом з тим, при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ст. 71 ч. 2 КК).

Приклад: Районний суд вироком від 18.01.2007 р. засудив С., раніше судимого 06.07.2006 р. за ч. 2 ст. 309 КК на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК засудженому було визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців[139].

Розмір остаточного покарання засудженому відповідає вимогам ч. 2 ст. 71 КК, однак, якщо б засудженому призначалося покарання за сукупністю злочинів, то остаточне покарання не могло перевищувати 5 років позбавлення волі, оскільки санкція ч. 2 ст. 309 КК передбачає позбавлення волі на строк від 2 до 5 років;

б) при складанні покарань за сукупністю злочинів, якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ст. 70 ч. 2 КК), при складанні покарань за сукупністю вироків у виді позбавлення волі загальний строк покарання, не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більше 15 років, але не повинен перевищувати 25 років (ст. 71 ч. 2 КК);

5. По різному вирішується питання про зарахування в строк остаточного покарання, періоду часу покарання, відбутого за попереднім вироком. Так, якщо при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, передбаченого ч. 4 ст. 70 КК — даний час відбування покарання зараховується в строк остаточного покарання, то при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, передбаченого ст. 71 КК, цей час відбування покарання не зараховується в строк остаточного покарання. Обчислення строку остаточного покарання проводиться з моменту винесення нового вироку з урахуванням часу утримання особи під вартою, якщо воно мало місце по останній справі у вигляді запобіжного заходу або утримання;

Приклад: Районний суд вироком від 10.05.2009 р. засудив Г., раніше судимого 14.12.2008 р. за ст. ст. 185 ч. 2, 185 ч. 3, 309 ч. 2 КК із застосуванням ст. ст. 70, 71 КК на 5 років 7 місяців позбавлення волі, — за ч. 1 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК призначене остаточне покарання у виді 5 років 8 місяців позбавлення волі. Строк відбуття покарання Г. обчислювати з 11.09.2008 р. Із матеріалів справи вбачається, що Г. по передній кримінальній справі утримувався під вартою з 11.09.2008 р., а по останній кримінальній справі з 07.03.2009 р.[140].

На наш погляд, суд допустив дві помилки. Не встановив невідбуту частину покарання по вироку від 14.12.2008 р., а також неправильно встановив момент з якого потрібно обчислювати строк покарання засудженому. По-перше, невідбута частина покарання по попередньому вироку, по нашим розрахункам, встановлює 5 років 1 місяць 4 дні і цей розмір покарання повинен був враховувати суд при призначенні покарання за сукупністю вироків, а по-друге, строк обчислення покарання засудженому повинен був бути не з 11.09.2008 р., а з 07.03.2009 р. Таким чином, суд необґрунтовано «зарахував» в строк обчислення покарання засудженому Г. — 5 місяців 26 днів.

6. По різному також розв'язується питання про обчислення (або не обчислення) повністю відбутого покарання за попереднім вироком. Так, якщо винна особа повністю відбула покарання за попереднім вироком, то ст. 71 КК при призначенні остаточного покарання не може бути застосована, оскільки відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком, отже приєднувати (повністю або частково) до покарання, призначеного за новим вироком нічого.

Зовсім інша ситуація при призначенні покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 70 КК. Згідно вищезгаданій кримінально-правовій нормі, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком. Звідси треба зробити висновок проте, що за правилами, передбаченими ст. 70 КК призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення вироку у першій справі, незалежно від того, відбував (повністю або частково) або не відбув засуджений покарання за цим вироком, наприклад при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

2.2. Загальні правила призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ст. 71 КК при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами:

1) перш за все, призначається покарання за новий вчинений злочин;

2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання призначеного за першим вироком;

3) загальний строк покарання визначається в межах максимального строку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КК;

4) остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

1. Призначення покарання за новий вчинений злочин відбувається на загальних підставах відповідно до вимог ст. ст. 65–67 КК.

Звертаємо увагу суддів на те, що відносно винного вже був постановлений вирок і в ході виконання покарання до нього були застосовані певні каральні дії, проте, останній на шлях виправлення не встав і знову вчинив злочин.

При цьому деякі судді забувають про те, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою повторно або рецидив злочинів, є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання. На нашу думку, суд зобов'язаний враховувати це при призначенні покарання, оскільки за інших рівних умов, сукупність вироків є більш соціально небезпечним явищем, ніж сукупність злочинів. Проте, тут необхідно враховувати наступне обмеження: якщо будь-яка з обставин, які обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини Кримінального кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК). Аналіз судових рішень свідчить про те, що суди часто не дотримуються даної вимоги закону.