Розділ 2 Призначення покарання за сукупністю вироків

Аналіз судових помилок, пов'язаних з призначенням покарання, свідчить про те, що невміння розмежувати правила, що застосовуються при призначенні покарання за сукупністю злочинів від правил призначення покарання за сукупністю вироків призводить до того, що суди помилково призначають покарання на підставі ст. 71 КК, замість ч. 4 ст. 70 КК. Суть помилки полягає у тому, що судді помилково звертають увагу на дату постановлення вироку, а оскільки проголошення другого вироку завжди буде пізніше за дату проголошення першого вироку — це і вводить суддів в оману. Разом з тим, треба звертати увагу тільки на дату вчинення злочину (злочинів) на підставі якого постановлюється другий вирок. Якщо цей злочин вчинено до проголошення першого вироку, то це сукупність злочинів, якщо ж злочин вчинено після постановлення цього вироку, то це сукупність вироків. Таким чином, справа не в тому, коли постановлюється другий вирок, а в тому, коли вчинено другий (за часом осудження) злочин — до або після постановлення першого вироку.

Про те, що характер даних помилок носить не випадковий, а системний характер, свідчить кількість таких судових помилок, що знаходяться на другому місці, після кількості помилок, пов'язаних з призначенням покарання, у зв’язку з його м’якістю або суворістю.

Приклад перший: Вироком суду від 25.07.2006 р. Ш. було засуджено за ст. 115 ч. 1 КК на 10 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднана невідбута частина покарання за вироком цього ж суду від 21.03.2005 р. і остаточно призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі. З матеріалів кримінальної справи вбачається, що Ш. вчинив вбивство 29.05.2004 р. Помилка суду полягає у тому, що він став порівнювати дати проголошення вироків, замість того, щоб порівнювати дати вчинення злочину по другій кримінальній справі з датою проголошення вироку по першій кримінальній справі. Ухвалою апеляційного суду вирок було змінено, виключено застосування ст. 71 КК і покарання Ш. призначено на підставі ст. 70 ч. 4 КК[136].

Приклад другий: Районний суд вироком від 21.03.2006 р. засудив Д., раніше судимого 17.01.2005 р. за ч. 1 ст. 175 КК до позбавлення права займати керівні посади строком на 3 роки, — за ч. 2 ст. 222 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 2 роки, за ч. 2 ст. 366 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки. Із матеріалів справи вбачається, що Д. вчинив ці злочини в період з 2000 по 2004 рр… Вироком апеляційного суду від 20.06.2006 р. цей вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання і засудженому призначене теж саме покарання як за кожний злочин, так і за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. При цьому апеляційний суд застосував ст. 71 КК і зазначив, що за сукупністю вироків вироки від 17.01.2005 р. та від 21.03.2006 р. щодо засудженого підлягають самостійному виконанню. Верховний Суд України, змінюючи вирок апеляційного суду, відзначив, що за таких обставин апеляційний суд мусив був прийняти рішення про застосування до засудженого ч. 4 ст. 70 КК і призначити покарання не за сукупністю вироків, а за сукупністю злочинів, оскільки злочини ним було вчинення до постановлення вироку суду від 17.01.2005 р. При цьому враховуючи те, що за попереднім вироком засудженому було визначено основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, а за вироком апеляційного суду призначено основне покарання у виді позбавлення волі, у відповідності з правилами, встановленими ч. 3 ст. 72 КК, такі покарання складанню або поглиненню не підлягають і виконуються самостійно. Колегія суддів виключила з цього вироку застосування до засудженого ст. 71 КК і застосувала до нього ч. 4 ст. 70 КК і за сукупністю злочинів призначила покарання визначене останнім вироком від 20.06.2006 р. Призначене засудженому основне покарання за вироком від 17.01.2005 р. у виді позбавлення права обіймати певні посади підлягає самостійному виконанню у відповідності з правилами ч. 3 ст. 72 КК[137].

Ми згодні з цим рішенням Верховного Суду України, за виключенням того, що “основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади і основне покарання у виді позбавлення волі, у відповідності з правилами, встановленими ч. 3 ст. 72 КК поглиненню не підлягають і виконуються самостійно”, оскільки ці правила встановленні тільки при складанні покарань за сукупністю злочинів або вироків (ч. 3 ст. 72 КК) і не поширюються при призначенні остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим (більш детально це питання розглянуто в розділі 1.1.).

Якщо суддям через будь-які причин (зокрема, великої кількості злочинів, що можуть бути вчинені як до проголошення першого вироку, так і після нього) важко визначитися, що в даному випадку, сукупність злочинів або сукупність вироків, пропонуємо їм, використовуючи вищезгаданий приклад, складати схему № 1.

СХЕМА № 1

1 — дата постановлення першого вироку;

2 — дата постановлення другого вироку;

3 — злочини вчиненні до 21 березня 2005 р.;

4 — злочини вчиненні між 21 березнем та 25 липнем 2006 р.

Суддя, не звертаючи увагу на крапки 1 і 2 (дати проголошення вироків у справах), звертає увагу на дати вчинення злочинів, що поєднані цифрами 3 і 4. Якщо є тільки цифра 3, значить є сукупність злочинів, передбачена ч. 4 ст. 70 КК. Якщо є тільки цифра 4, то має місце сукупність вироків (ст. 71 КК). Проте, якщо у Вашому випадку є цифри 3 і 4, то в наявності як сукупність злочинів, так і сукупність вироків.

2.1.2. Відмінність між призначеннями покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

1. Головна відмінність полягає в співвідношенні між часом вчинення злочинів і часом засудження за них:

— ст. 70 КК підлягає застосуванню, коли всі злочини були вчинені до засудження за будь-який з них;

— ст. 71 КК підлягає застосуванню коли злочин вчиняться після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком.

2. Друга відмінність стосується правил призначення остаточного покарання:

— за ст. 70 КК суд може застосувати принцип як поглинання, так і складання призначених покарань;

— за ст. 71 КК суд може застосовувати тільки принцип складання призначених покарань.

Приклад: Місцевий суд вироком від 22.09.2006 р. засудив К., який раніше був судимий 20.07.2006 р. за ч. 2 ст. 185 КК із застосуванням ст. 71 КК на 5 років позбавлення волі, — за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що грабіж К. вчинив 23.01.2005 р. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку в зв’язку з тим, що суд всупереч вимогам ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК неправильно застосував принцип поглинення покарань, а також не визначив остаточне покарання більшим від покарань, призначених за новим та попереднім вироками. Верховний Суд України, відмовляючи в задоволенні касаційного подання, відзначив, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК суд, встановивши винуватість засудженого в злочині, вчиненому до постановлення вироку за інші злочини, скоєні ним після першого у часі злочину, призначає покарання за сукупністю злочинів шляхом використання передбачених ч. 1 цієї ж статті КК принципів визначення остаточного покарання поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань. Злочин проти власності К. вчинив до постановлення вироку місцевого суду від 20.07.2006 р., яким його було засуджено за сукупністю вироків до позбавлення волі на строк 5 років. Новий вирок було постановлено 22.09.2006 р. По відношенню до нього вирок суду від 20.07.2006 р. за часом вважається попереднім. Визначаючи К. остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання, яким в даному випадку було покарання за новим вироком, більш суворим, визначеним йому попереднім вироком. Використаний спосіб призначення покарання за сукупністю злочинів відповідає вимогам кримінального закону, а тому твердження прокурора про необхідність застосування принципу складання покарань та визначення його в більшому розмірі є необґрунтованим[138].