Аналіз передбачених у чинному КК спеціальні правила призначення покарання дає змогу визначити такі ознаки, що характеризують і відображають їх специфіку:
1) вони являють собою правила призначення покарання[392];
2) їх зміст визначається з урахуванням особливостей певних кримінально-правових інститутів, що виражають специфіку вчиненого злочину або особливості суб’єкта злочину;
3) вони застосовуються в сукупності з загальними засадами призначення покарання;
4) застосовуються тільки у суворо визначених законом випадках.
Виходячи з викладеного, під спеціальними засадами призначення покарання слід розуміти передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особливостей суб’єкта злочину. Якщо зважити на сутність спеціальних засад призначення покарання, то найбільш обґрунтованою в цьому відношенні видається думка Є.В. Благова, який вважає, що "загальні й спеціальні засади є двома групами правил однієї й тієї самої діяльності. Звідси і перші, і другі в принципі можуть бути відносно самостійними й не дублювати одна одну"[393]. Безумовно, ці засади є відносно самостійними, оскільки вони окремо закріплені окремими статтями в КК 2001 року та мають характерні особливості, які дозволяють відрізняти їх від загальних засад призначення покарання. Але водночас ці правила є тісно взаємопов’язаними кримінально-правовими інститутами: призначаючи покарання з урахуванням загальних засад, суд повинен керуватися положеннями ст. ст. 56–67 КК. Саме тому спеціальні засади повинні застосовуватися судом тільки в сукупності з загальними засадами призначення покарання. Отже, спеціальні правила призначення покарання за своїм змістам є спеціальними, а за порядком застосування — додатковими до загальних засад призначення покарання.
Як випливає з сутності спеціальних засад призначення покарання, необґрунтовано звуженим і таким, що не відображає їх специфіки, є розуміння змісту спеціальних засад призначення покарання тільки як "передбачених кримінальним законом правил призначення покарання з окремих категорій справ"[394]. Адже, по-перше, формулюючи спеціальні правила призначення покарання, законодавець орієнтується не на категорії кримінальних справ, а на специфіку певних кримінально-правових інститутів, а саме тому ці правила застосовуються тільки в передбачених законом випадках, а по-друге, термін "категорія кримінальних справ" за своїм змістом є кримінально» процесуальним, а тому уявляється необґрунтованим застосовувати його при аналізі сутності кримінально-правових інститутів.
Разом із тим, видається правильним розуміння Є.В. Елаговим спеціальних правил призначення покарання як "таких, що розвивають і конкретизують загальні засади і застосовуються разом з останніми"[395]. Досліджуючи правила призначення покарання, передбачені в ч. 3 ст. 43 та ст. ст. 68–71, 103 КК України, можна помітити, що в їх змісті знаходять відображення конкретизовані ознаки ступеня тяжкості вчиненого й особи винного, визначені з урахуванням особливостей окремих кримінально-правових інститутів. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 43 КК спеціальні правила призначення покарання встановлюються, виходячи зі специфіки суб’єкта злочину: особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації. Згідно з ч. 1 ст. 68 КК України при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями ст. 65–67 КК України, має враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, унаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Відповідно до ч. 2 ст. 68 КК України такими обставинами виступають характер і ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину. Щодо ст. ст. 70–71 КК України слід також говорити про конкретизовані показники ступеня тяжкості вчиненого й особи винного, виділення яких зумовлюється вчиненням винним декількох злочинів: наявність у злочинній діяльності особи сукупності злочинів або вчинення засудженим після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання нового злочину. Передбачаючи в ч. 1 ст. 103 КК спеціальні правила призначення покарання, законодавець не тільки конкретизує особливості особи винного, але й зобов’язує суд враховувати певні додаткові обставини, визначені ним, виходячи з особливостей певних кримінально-правових інститутів: умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Співвідношення спеціальних засад призначення покарання з загальними засадами, передбаченими в ст. 65 КК України, виражаються в тому, що:
1) спеціальні правила (засади) застосовуються тільки в сукупності з загальними засадами призначення покарання та на їх основі. У зв’язку з цим у статтях, що визначають спеціальні правила призначення покарання, законодавець безпосередньо вказує (або це мається на увазі) на необхідність урахування положень ст. 65–67 КК України;
2) застосування загальних засад призначення покарання необхідне в кожному випадку призначення судом покарання особі, винній у вчиненні злочину. Застосування спеціальних правил призначення покарання можливе тільки за наявності певних специфічних обставин, регламентованих у кримінальному законі, які відображають специфіку різних кримінально-правових інститутів (інститут незакінченого злочину, співучасті, множинності, інститут призначення покарання неповнолітнім тощо).
Беручи до уваги дискусійність питання про сутність і співвідношення загальних і спеціальних засад призначення покарання, доцільно передбачити в ст. 65 КК України таке положення: "суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”. Це положення матиме не тільки теоретичне значення, оскільки буде сприяти правильному й однозначному розумінню спеціальних засад призначення покарання, але й практичне значення, тому що буде визначати порядок урахування загальних і спеціальних засад призначення покарання.
Види спеціальних засад призначення покарання
Виходячи з установленої вище юридичної природи спеціальних засад призначення покарання, можна визначити такі їх види: правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК України); правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) і сукупністю вироків (ст. 71 КК України), правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК України).
1. Правила призначення покарання особі, яка вчинили злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК).
Новелою кримінального законодавства України правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, які передбачено в ч. 3 ст. 43 КК. Визначення цих правил у КК України 2001 рову зумовлено необхідністю підвищення ефективності боротьби з таким надзвичайно небезпечним соціально-правовим явищем, як організована злочинність. Необхідність у вдосконаленні засобів боротьби з організованою злочинністю набуває особливої актуальності у зв’язку зі значною кількістю та тяжкістю злочинів, що вчиняються в складі організованої групи та злочинної організації. Так, у 2003 р. виявлено 634 організовані групи та злочинні організації (у 2002 р. — 722 організовані групи та злочинні організації), які вчинили 39 бандитських нападів, 60 умисних убивств, у тому числі 4 на замовлення, 1,4 тис. крадіжок чужого майна[396]. Саме тому законодавець передбачає спеціальні привілейовані правила призначення покарання: особа, яка вчинила злочин, за умов, передбачених у ч. 2 ст. 43 КК, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин. Більше того, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України 2001 року, є обставиною, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст 66 КК України).
2. Правила призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК України).
Незважаючи на відсутність законодавчо встановлених меж призначення покарання за незакінчений злочин, судова практика і теорія кримінального права йдуть шляхом призначення більш м’яких покарань за готування і замах на злочин, що зумовлено меншою тяжкістю таких діянь. Водночас, як свідчить аналіз судової практики, суди при мотивуванні покарання в багатьох випадках, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 68 КК, не розкривають індивідуальні обставини справи, що характеризують ступінь здійснення злочинного наміру, а також причини, унаслідок яких злочин не був доведений до кінця. Більше того, ураховуючи положення ч. 1 ст. 68 КК України, суд не повинен обмежуватися їх констатацією у вироку, а має в мотивувальній частині вироку конкретизувати ці положення й установлювати їх реальний вплив на обрану міру покарання.
Також, незважаючи на законодавче визначення видів замаху (закінчений і незакінчений), суди на практиці здебільшого не розмежовують ці види замаху, що дає підстави говорити про поверховий підхід не тільки до кваліфікації, але й до індивідуалізації покарання. Однак, як свідчить аналіз практики, суди, як правило, обмежуються тільки вказівкою на ст. 15 КК України.
Між тим закріплені в ст. 15 КК України види замаху істотно розрізняються за ступенем здійснення наміру, а отже, і за ступенем тяжкості, що має враховуватися судами й знаходити відображення в обраній винному мірі покарання. У зв’язку з цим доцільно було б доповнити Постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" пунктом, у якому звернути увагу судів на необхідність ураховувати при призначенні покарання вид замаху.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України» автора Полтавець В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 3. Спеціальні засади призначення покарання, їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання“ на сторінці 2. Приємного читання.