Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Втілена ідея з першого погляду вбачається доречною. Це, безсумнівно, полегшує роботу судів у справах про стягнення аліментів на двох і більше дітей. Однак при більш глибокому аналізі зазначена норма виявляє серйозні вади.

Визначаючи розмір аліментів на двох і більше дітей, суд оцінює ряд однакових обставин, зокрема стан здоров'я й матеріальне становище платника й одержувача аліментів, наявність у них інших осіб, яких вони зобов'язані утримувати відповідно до закону, інші обставини. Проте інші істотні умови, які мають бути враховані судом щодо кожної дитини, у більшості випадків не співпадають. Украй рідко буває, що вони однакові по своїх характеристиках. Діти, як правило, різного віку й відрізняються віковими потребами. У них може бути й різне матеріальне становище, якщо один з них працює й має свій заробіток або тільки одному з них (наприклад, улюбленому онуку) бабуся передала в спадщину майно, що приносить дохід. Один з дітей може мати поганий стан здоров'я й потребувати постійного догляду й лікування. Тому в ряді випадків визначити загальну суму коштів, які стягуватимуться з матері або батька на утримання декількох дітей, можна, тільки визначивши попередньо розмір коштів, які необхідні для утримання кожної дитини окремо.

Істотним недоліком положення ч.2 коментованої статті є те, що суд не може від нього відступати. Втім, в більшості випадків можна говорити тільки про умовну єдність такої частки, оскільки при її визначенні суд має враховувати відповідні обставини (ч. 1 ст. 182 СК України) стосовно кожної дитини індивідуально. У юридичній літературі правильно пропонується передбачити в законі випадки, в яких суд може встановити неоднакові частки, відступивши від загального правила визначення єдиної частки від заробітку (доходу) матері, батька, якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей.

Як бачиться, положення ч. 2 коментованої статті має бути скоріше виключенням, ніж правилом. Необхідно надати суду можливість вирішувати на власний розсуд, коли варто визначати окремі частки на кожну дитину, а коли єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька. Тільки суд, керуючись принципом розумності й прогнозуючи ситуацію з урахуванням конкретних обставин, може визначити, що буде найдоцільнішим у кожному окремому випадку.

3. При визначенні розміру єдиної частки від заробітку (доходу) матері, батька на утримання двох і більше дітей суд має враховувати положення ч. 2 ст. 182 СК України. Розмір єдиної частки не може бути меншим, ніж 60 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, якщо діти належать до однієї вікової категорії (до 6 або від 6 до 18 років). Розмір єдиної частини не може бути меншим, ніж сума, що складається з сум по 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожного з дітей відповідного віку, які належать до різних вікових категорій (до 6 і від 6 до 18 років).

4. У ч. 3 коментованої статті зазначено, що, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Тому якщо, наприклад, розмір аліментів на двох дітей складав 1/3 частки від заробітку матері, батька, то після досягнення старшою дитиною повноліття, вважатиметься, що розмір стягнення на другу дитину складає 1/6 частки.

Дана норма є продовженням положення, закріпленого в ч. 2 коментованої статті. Проте просте вирахування рівної частки, що приходилася на дитину, яка досягла повноліття, може в окремих випадках порушувати інтереси як дитини, так і батьків. Рівна частка може бути більшою, ніж необхідно, якщо її розмір обумовлений обставинами, пов'язаними з дитиною, що досягла повноліття. І навпаки, рівна частка може бути недостатньою, якщо її розмір обумовлений обставинами, пов'язаними з молодшою дитиною. Припустимо, що істотну роль при визначенні єдиної частки від заробітку матері, батька на утримання двох дітей відіграв той факт, що молодша дитина є інвалідом і потребує постійного догляду й лікування. Відповідно до ч. 3 коментованої статті після досягнення старшою дитиною повноліття аліменти стягуються за винятком тієї рівної частини, що приходилася на її утримання. Це явно несправедливо й не відповідає намірам, якими керувався суд при визначенні розміру аліментів. Звичайно, можна звернутися з новим позовом про стягнення аліментів на дитину. Однак тоді фактично заново потрібно доводити всі обставини, що враховуються судом. Судовий розгляд вимагає додаткового часу й сил. І якщо той з батьків, з ким проживає дитина, з будь-яких міркувань цього не зробив, інтереси дитини можуть виявитися порушеними.

5. Відповідно до ч. 3 коментованої статті з відповідним позовом можуть звернутися обидва батьки. Для дитини така можливість у даній нормі не передбачена, тому варто керуватися ч. 1 ст. 18 СК України.

6. За правилами ч. 3 коментованої статті за аналогією мають стягуватися аліменти на дітей в разі смерті найстаршої дитини (оголошення найстаршої дитини померлою), звільнення батьків від обов'язку утримувати найстаршу дитину (ст. 188 СК України). Іншими словами дане положення має застосовуватись в разі припинення зобов'язання щодо утримання найстаршої дитини за будь-якою підставою, а не лише у випадку досягнення нею повноліття.

Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі

1. Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів, визначений судому твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

3. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

1. У законі визначаються особливості сплати аліментів у тому випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі або якщо є інші обставини, що мають істотне значення. За таких обставин суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. У цілому, визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) має перевагу, тому що позбавляє необхідності звертатися до суду щораз при зміні розміру заробітку. Проте у випадках, передбачених у ч. 1 коментованої статті, більш обґрунтованим може бути визначення розміру аліментів саме у твердій грошовій сумі.

Дана норма не є новою для сімейного законодавства. Раніше стягнення аліментів у твердій грошовій сумі провадилося відповідно до ст. 85 КпШС України Однак у СК України відповідне положення закріплене в якісно новому вигляді.

2. Суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі за наявності передбачених у законі підстав. По-перше, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід. Нерегулярним доходом уважається дохід, що надходить із різною періодичністю, перервами. Дохід може бути нерегулярним, наприклад, у випадку, якщо оплата праці відбувається по завершенні її виконання в частині або повністю (при застосуванні роботодавцем відрядної системи оплати праці, створенні на замовлення твору), а також якщо виплата заробітної плати провадиться із затримкою на порушення норм трудового законодавства.

Мінливим дохід уважається в тому випадку, якщо його розмір коливається. При цьому дохід може бути регулярним. Такою властивістю нерідко відрізняються доходи учасників господарських товариств, а також осіб, які ведуть індивідуальну підприємницьку діяльність.

Раніше положення, передбачене в ст. 85 КпШС України, застосовувалося щодо сезонних і творчих працівників (письменників, художників тощо). У соціально-економічних умовах, що змінилися, відповідна норма розрахована на більш широке коло осіб, що мають нестабільні доходи, зокрема зайнятих у сфері підприємницької діяльності.

У даному зв'язку виникає питання, чи досить наявності одного факту здійснення платником підприємницької діяльності для того, щоб зробити висновок про нерегулярність його доходів? Судова практика у цьому питанні є суперечливою.

Позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів на двох неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі по 500 грн. на кожну дитину. В обґрунтування своїх вимог вона заявила, що відповідач має нерегулярний мінливий дохід, оскільки здійснює підприємницьку діяльність. При цьому він володіє нерухомістю, транспортними засобами й значними коштами, на утримання дітей матеріальної допомоги не надає.