Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

5. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації (11.01.11).

1. В ч. 1 коментованої статті визначаються об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. До таких об'єктів належить будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) мають бути прямо встановлені у законі. Сьогодні ще зберігає чинність постанова ВР України від 17.06.1992 р. № 2471-ХІІ «Про право власності на окремі види майна», якою визначене майно, що не може перебувати у власності громадян. Згідно з цією постановою до майна, вилученого з цивільного обороту, належать бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря) та інше майно. Будь-яке майно, щодо якого в законодавстві немає спеціальної заборони, може належати фізичним особам, у тому числі подружжю, на праві спільної сумісної власності.

2. В ч. 2 ст. 61 СК України визначається правовий режим таких об'єктів, як заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» коментована стаття була принципово змінена. Первісна редакція містила правило, згідно з яким заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належали до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету; б) на особистий рахунок кожного з подружжя у банківську (кредитну) установу. Таким чином, надходження лише тоді можна було вважати спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважалося роздільним і належало тому з подружжя, хто його отримав.

В новій редакції слова «і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу» виключено. Це означає, що закон повернувся до тих правил, що діяли раніше (до набрання чинності новим СК України). В оновленій редакції ч. 2 ст. 61 СК України виникнення права спільної власності подружжя не пов'язується з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету або на рахунок у банку. Таким чином, це майно вважається спільним з моменту, коли виникає право власності на нього, тобто з моменту отримання заробітної плати (інших виплат) одним із подружжя.

Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі. Зокрема В.П. Маслов пов'язував виникнення права спільної власності подружжя щодо таких надходжень з фактом їх передачі до бюджету сім'ї. Це пояснювалося тим, що винагорода за працю має виключно індивідуальний характер, тому лише особа, яка одержала заробітну плату може розпоряджатися нею. Однак така позиція зазнала значної критики. В літературі зазначалося, що між отриманням вказаних сум та їх переходом до спільної сумісної власності подружжя виникає певний розрив. В цей період той з подружжя, хто одержав гроші, будучи їх власником, має право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Він може і не передавати отриману заробітну плату або стипендію до схильного бюджету, а розпорядитися нею на свій розсуд. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна плата та Інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання. Намір внести їх до бюджету сім'ї передбачається, а спільність подружнього майна є законним наслідком шлюбу і не залежить від поглядів подружжя — вносити чи не вносити отриману заробітну плату до спільного сімейного доходу.

Після набрання чинності новим СК України почало діяти правило щодо виникнення права спільної власності на заробітну плату та інші надходження лише після передачі їх до бюджету сім'ї. Воно викликало багато проблем. В першу чергу це було пов'язано з неможливістю визначення факту передачі або не передачі заробітної плати до бюджету сім'ї. Не треба забувати і того, що майно, придбане за час шлюбу за рахунок роздільних грошей одного з подружжя, також мало вважатися роздільним. Отже, під час поділу подружнього майна цілком передбаченою була ситуація, коли один із подружжя міг стверджувати, що певне майно було придбане за рахунок тієї частки його заробітної плати, яку він не вніс до бюджету сім'ї, внаслідок чого воно належить на праві власності йому особисто. Первісна редакція ч. 2 ст. 61 СК була вразливою ще й тому, що ставила в край невигідне становище того з подружжя, який не мав необхідного рівня власних доходів у зв'язку, наприклад, з доглядом за дитиною. Він не набував прав щодо заробітної плати другого з подружжя і цілком залежав від бажання або небажання останнього внести гроші до сімейного бюджету. Тому зміни до ч. 2 ст. 61 СК були необхідні.

Закріплення в ч. 2 ст. 61 СК України нового підходу, який, по суті, є «добре відомим старим», вбачається цілком обґрунтованим. Таким чином було реалізовано певний законодавчий експеримент. Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, тривалий час вважалася спільним майном подружжя з моменту їх одержання одним із них. Протягом двох років виникнення права спільної власності щодо такого майна пов'язувалося з його переданням до бюджету сім'ї. Пізніше законодавець повернувся до правила, що існувало багато років, визнавши невдалою спробу змінити правовий режим цих об'єктів. В новій редакції ч. 2 ст. 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, набувають режиму спільного майна подружжя з моменту їх одержання одним із подружжя.

Однак треба зазначити, що у період з 1.01.2004 р. до набрання чинності Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» правовий режим заробітної плати, пенсії, стипендії або інших доходів визначався за первісною редакцією ч. 2 ст. 61 СК України. Ця обставина має враховуватися зокрема при поділі майна подружжя.

3. В новому СК України прямо не визначається правовий режим деяких об'єктів, які останнім часом набувають великого значення і займають особливе місце в майні подружжя. Мова йде про правовий режим акцій, облігацій та інших цінних паперів, вкладів до статутного (фонду) капіталу господарських товариств, пайових внесків в підприємницькі кооперативи тощо. Щодо таких об'єктів взагалі виникають своєрідні відносини, коли ж їх учасниками стають особи з подружнім статусом, то вони набувають особливого «забарвлення».

У першу чергу інтерес представляють правовідносини, що виникають в сфері діяльності господарських товариств. Треба зазначити, що норми корпоративного права не вирішують питання, що стосуються майнових прав учасників господарських товариств з подружнім статусом. Разом з тим до корпоративних правовідносин залучається значна кількість фізичних осіб, які перебувають або перебували у зареєстрованому шлюбі. Юридична практика впритул підійшла до питання про правовий режим «підприємницького майна» в аспекті подружніх відносин.

Особливе значення цей фактор набуває у тому випадку, коли має місце розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Сьогодні непоодинокими є випадки, коли предметом поділу є подружнє майно, що має не споживчий, а саме виробничий характер, коли сторони включають до «подільчого списку» частки у статутному фонді господарських товариств, пайові внески в підприємницькі кооперативи, набуті за час шлюбу цінні папери тощо. Причому сторона, яка наполягає на поділі, нерідко не хоче задовольнитися компенсацією, а вимагає поділу саме «бізнесу».

Очевидно, що норми корпоративного права «замовчують» цей аспект тому, що існує спеціальне законодавство, яке і покликане вирішувати ці складні питання. У першу чергу це — Сімейний кодекс України. Проте в СК України немає жодної статті, яка була б спрямована на визначення правового режиму майна подружжя — учасників підприємницьких товариств. Ця прогалина є значною. Треба враховувати, що кожен з видів господарських товариств, порядок формування його майна, обсяг прав та обов'язків його учасників мають суттєві особливості, які безпосередньо впливають на майнові відносини подружжя.

В аспекті діяльності господарських товариств, учасники яких мають подружній статус, особливий інтерес представляє питання: чи є частка у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя? Очевидно, що вирішення цього питання має проводитися виключно на рівні закону. Проте сьогодні, за відсутності відповідних норм в СК України, доводиться виходити з загального розуміння норм сімейного та корпоративного права.

В літературі зазначалося, що суб'єктом корпоративних прав є особа, яка має частку у статутному фонді (майні) відповідної організації. Тому «поняття корпоративного права пов'язане з часткою в статутному капіталі. Одне неможливе без іншого. Частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться між собою як причина і наслідок». Зважаючи на такий тісний зв'язок між часткою в статутному капіталі та корпоративним правом, необхідно вирішити питання про правовий режим вкладу до статутного фонду в аспекті сімейно-правових відносин. Якщо такий вклад зроблено особою, яка має подружній статус, його необхідно розглядати з точки зору належності вкладу до спільного або роздільного майна подружжя.

В ч. 2 ст. 115 ЦК України сказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Вказані об'єкти в повному обсязі входять до об'єктів, що складають спільне майно подружжя (ч. 1 ст. 61 СК). Тому цілком ймовірною є ситуація, коли один з подружжя передає господарському товариству майно, що має режим спільного майна подружжя. Незважаючи на те, що засновником (учасником) товариства є лише один з подружжя, ігнорувати факт внесення до статутного капіталу спільного майна подружжя не можна. Залишається визначитися щодо характеру та обсягу прав другого з подружжя, тобто дружини (чоловіка) учасника господарського товариства.

Для цього перш за все необхідно визначити права самого учасника товариства. В літературі зазначалося, що права учасників підприємницьких товариств можна поділити на два види: а) особисті (організаційні); б) майнові. До особистих прав належать: право брати участь в управлінні товариством; право вийти у встановленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства та інші. До майнових прав належать: право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); право на частину вартості майна товариства у разі його ліквідації; право на майно, одержане при виході із товариства; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.