Розділ III ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає алгоритм ухвалення у нарадчій кімнаті рішення щодо вимог позовної заяви, яке викладається у формі постанови. Правильні послідовні відповіді на питання, наведені у цій статті, дають можливість прийняти законну й обґрунтовану постанову у справі.

2. Стаття є лише підказкою для суду при прийнятті постанови; недотримання встановленого у ній порядку вирішення питань проконтролювати неможливо, оскільки діє таємниця нарадчої кімнати, і не тягне за собою жодних наслідків, якщо це не позначилося законності та обґрунтованості постанови.

3. За аналогією, там, де це можливо, визначений цієї статтею алгоритм може бути застосований при постановленні ухвали.

Алгоритм прийняття постанови

4. Щоб постанова була обґрунтованою (частина третя статті 159 КАСУ), при її прийнятті суд насамперед повинен вирішити питання факту, тобто відповідно до пунктів 1, 2 коментованої статті вирішити, чи мали місце обставини, що входять до предмету доказування. Поняття предмету доказування роз'яснене у пункті 5 коментарю до статті 70 КАСУ.

Пункт 2 коментованої статті вимагає від суду з'ясувати обставини, які є "іншими", тобто не стосуються обґрунтування вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі (пункт 1), але мають значення для справи. Закон наводить приклад таких обставин - пропущення строку звернення до суду. Але потрібно пам'ятати, що пропущення цього строку може бути підставою для відмови у задоволенні позову лише в тому разі, якщо на цьому наполягає одна зі сторін - зазвичай відповідач, і якщо відсутні поважні причини пропущення строку (див. частину першу статті 100 КАСУ). Також цим пунктом охоплюються обставини, на які сторони не посилалися, але суд відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі повинен був визначити їх і перевірити (пункт 4 частини першої статті 7, частина четверта статті 11, частина п'ята статті 71 КАСУ). Наприклад, суд відповідно до частини третьої статті 2 КАСУ повинен перевірити цілу низку обставин прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, вчинення дії, допущення бездіяльності, незалежно від того, чи посилався на них позивач.

Для висновку про доведеність чи недоведеність певної обставини суд повинен оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 КАСУ). Ці докази наводяться в описовій частині (пункт 2 статті 163 КАСУ), а результати їх оцінки та встановлені обставини відображаються у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ).

5. Щоб постанова була законною (частина друга статті 159 КАСУ), пункт 3 коментованої статті зобов'язує суд вирішити, яку правову норму (норми) слід застосувати до встановлених обставин (правовідносин).