Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

Відповідно до вимог ст. 4003 КПК України для виконання ухвали касацій­ного суду справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше п’яти діб після її розгляду, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 379 КПК України, — після складання і оголошення мотивованої ухвали.

Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 402 КПК).

Проте слід мати на увазі, що постанови місцевих судів, винесені за резуль­татами розгляду скарг, і ухвали апеляційних судів щодо цих постанов у каса­ційному порядку, визначеному частинами 2 статей 383, 386 КПК України, не оскаржуються, оскільки не перешкоджають подальшому провадженню в кри­мінальних справах (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 1 «Про деякі питання, що виникають під час розгляду су­дами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про по­рушення кримінальної справи»).

Разом з тим, як випливає з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України за­конодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», суди апеляційної та касаційної інстанцій можуть скасувати судове рішення і звіль­нити особу від кримінальної відповідальності на підставі як матеріалів, що на­дійшли із суду нижчого рівня, так і нових, поданих учасниками судового роз­гляду або витребуваних цими судами.

6. Під давністю виконання обвинувального висновку розуміється закін­чення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, у зв’язку з чим засуджений звільняється від виконання призна­ченої судом міри покарання.

Строки давності виконання обвинувального вироку встановлені у ст. 80 КК України, а порядок їх застосування — у ч. 3 ст. 327 КПК України, а саме: суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування по­карання на підставах, передбачених ст. 80 КК України.

Постановлений судом вирок набирає законної сили у строки, що зазначені у ст. 401 КПК України, а ухвали апеляційної і касаційної інстанцій — негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 402 КПК).

7. Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання див. комен­тар до ст. 130 КВК України та відповідну постанову Пленуму Верховного Суду України. Підстави та умови звільнення засуджених від відбування покарання встановлені у ст. 81 КК України, а порядок застосування — у ст. 407 КПК України.

8. Хвороба — порушення нормальної життєдіяльності організму під впли­вом несприятливих чинників внутрішнього й зовнішнього середовищ; недуга, захворювання (див. коментар до статей 116, 118 КВК).

Перелік захворювань, які є формальною підставою для порушення питан­ня перед судом про звільнення засудженого від відбування покарання, встанов­люється спільними наказами МОЗ України і ДКВС України.

У ст. 84 КК України визначені умови, за яких засуджений може бути звіль­нений від відбування покарання за хворобою, а у статтях 408—409 КПК Украї­ни — порядок застосування такого виду звільнення. Зокрема, це питання роз­глядає суддя районного (міського) суду за місцем відбування покарання за поданням УВП, яка відає відбуванням покарання, та з урахуванням висновку лікарської комісії. Відповідно до ч. 3 ст. 411 КПК України, присутність у судо­вому засіданні представника лікарської комісії, що надала висновок про стан здоров’я засудженого, є обов’язковою. При цьому суд може звільнити засу­дженого як від покарання, так і його відбування. На постанову суду протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

9. Враховуючи, що разом зі змінами соціального життя закон також може змінюватись і доповнюватись, законодавець у статті, що коментується, вжив термін «інші підстави, передбачені законом», тобто не встановив вичерпного переліку підстав звільнення від відбування покарання.

До таких у чинному Кримінальному кодексі України, зокрема, відносять такі види звільнення від відбування покарання, як: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75—79); б) звільнення від відбування по­карання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); в) звільнення від відбування покарання за підставами, вказаних у розділі ІІ При­кінцевих та Перехідних положень.

Стаття 153. Припинення відбування покарання і порядок звільнення

1. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі при­пиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з ураху­ванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.

2. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після від­буття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання.

Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засу­джений звільняється у передвихідний або передсвятковий день.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа — в останній день цього місяця.

3. З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, поверта­ються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гро­ші, що зберігалися на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звіль­няється, видається характеристика.

4. Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді ареш­ту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсут­ності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи вико­нання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання.