Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель

   1. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

   2. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

До частини першої. Відповідно до повноважень, наданих Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям на підставі ст. 138 Конституції України (щодо Ради міністрів АР Крим), ст.ст. 16,17 ЗКУ, даними органами здійснюється роз­робка, а якщо бути точним "участь у розробленні та забезпеченні виконання" регіональних програм використання та охорони земель. Обов'язок затвердження таких програм ст.ст. 7, 8 ЗКУ покладає на Верховну Раду Автономної Республіки Крим та відповідні обласні ради (див. також ст. 143 Конституції України, п. 16 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

До регіональних програм, розроблених та затверджених на виконання коментованої норми, належать, наприклад, Програма розвитку земельних відносин і охорони земель в Донецькій області на 2006-2010 роки, затверджена Рішенням обласної ради від 23.12.2005 №4/31-739[352], Програма розвитку земельних відносин у Дніпропетровській області на 2001 2010 роки, затверджена Рішенням обласної ради від 16.02.2001 №346-15/ХХІІІ[353] тощо.

До частини другої. Аналогічно до ч. 1 коментованої статті ч. 2 визначає порядок розроблення та затвердження програм використання та охорони земель міст Києва і Севастополя. Однак ст. 9 ЗКУ, яка визначає повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, не містить вказівки на правомочність із затвердження регіональних програм використання та охорони земель. Це право хоча і може бути виведене із загальних повноважень рад у галузі земельних відносин, проте його відсутність в одній статті ЗКУ і наявність в іншій, що кореспондують одна одній, є недоліком юридичної техніки.

Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель

   1. Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

   2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

   3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

   4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Загальна характеристика. Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується ст. 26 ЗУ "Про охорону земель", ст. 39 ЗУ "Про землеустрій", ПКМ від 26.05.2004 №681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", Наказом Держкомзему України від 10.11.2004 №366 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель".

До частини першої. Природно-сільськогосподарське районування земель "здійснюється з урахуванням природних умов, агробіологічних особливостей сільськогосподарських культур, напрямів розвитку господарської діяльності та вимог екологічної безпеки шляхом обсте­ження стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та узагальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одини­цями, проведення інших робіт" (п. 2 Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель, затвердженого ПКМ від 26.05.2004 №681).

Районування є основою для розробки землевпорядної документації відносно земель сільськогосподарського призначення.

За часів СРСР при проведенні природно-сільськогосподарського районування території України було виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон та дві горні області[354]. У межах зон (гірських областей) виділялися провінції за показниками гідротермічного режиму. Провінції поділялися на округи (переважно за характером рельєфу), в межах яких в свою чергу було виділено близько 200 природно-сільськогосподарських районів[355]. Представники землевпорядної науки відзначають, що застосовувана свого часу загальносоюзна методика підлягає вдосконаленню[356].

ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на замовлення Держкомзему України розроблено схему (карту) природно-сільськогосподарського районування України із виокремленням відповідних таксономічних одиниць: зон, провінцій, округів[357].

До частини другої. Ст. 26 ЗУ "Про охорону земель" передбачає, що даний вид районування земель обумовлює подальший поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки (див. також коментар до ст. 19 ЗКУ), є основою для встановлення вимог щодо раціонального використання земель відповідного району, може стати підставою для визначення територій, що потребують осо­бливого захисту від антропогенного впливу, а також встановлення екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природнокліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до їх показників. Природно-сільськогосподарське районування є також інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою.

Необхідність проведення природно-сільськогосподарського районування земель зумовлюється різним складом ґрунтів відповідно до природних умов певної території України. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність науково обґрунтованої диференціації земель сільськогосподарського використання, їх охорони та впровадження заходів щодо підвищення їхньої продуктивності.

Усі критерії, покладені в основу районування та поділу земель на відповідні групи, безпосередньо впливають на оцінку одиниці площі земель, на що вказується і у методиках її проведення (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).

До частини третьої. Ієрархія поділу земель на підставі природно-сільськогосподарського районування передбачає виділення природно-сільськогосподарських зон, природно-сільськогосподарських провінцій, природно-сільськогосподарських округів, природно-сільськогосподарських районів, гірських природно-сільськогосподарських областей. Кожен елемент системи районування характеризує сукупність показників. Відповідно до наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 10.11.2004 №366 такі показ­ники об'єднані в розробленій для кожного елементу районування еколого-господарській характеристиці за такими показниками як клімат, геоморфологія, рельєф і гідрологія ґрунтів, стан ґрунтового покриву, якісна характеристика сільськогосподарських угідь, придатність ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур, їх бонітування та оцінка земель, а також співвідношення земельних угідь.