Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Об'єктом переважної більшості земельних правовідносин, і не лише відносин власності, є не земля як загальне поняття, а земельна ділянка - "частина земної поверхні з установ­леними межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами" (ст. 79 ЗКУ). Це стосується і відносин із здійснення функцій управління землями адміністративно-територіальних утворень. Крім того, без точного визначення меж земельних ділянок як просторової бази для здійснення діяльності органів державної влади та місцевого самовряду­вання неможливе належне здійснення такої діяльності у всіх сферах суспільного життя.

З іншого боку, реалії правового регулювання такі, що механізм посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень на сьогодні є несформованим. Ст. 176 ЗКУ встановлює, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, форма та порядок видачі якого встановлюються ВР України. На сьогодні ВР України ні форми, ні порядку видачі таких державних актів не визначила.

До частини другої. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень за допомогою державного акту є засобом визначення земельної ділянки як об'єкту управлінських відносин.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, "форма та порядок видачі державного акту України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною радою України". На сьогодні Верховна Рада України не приймала жодних рішень щодо визначення форми та порядку видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення. Повністю приєднуємося до позиції П.Ф. Кулинича, який обґрунтовує недоцільність та навіть шкідливість посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень державними актами та пропонує виключити ст. 176 із ЗКУ[345].

Для ілюстрації проблем, що можуть виникнути при посвідченні державним актом меж адміністративно-територіальних утворень, можна навести приклад столиці - міста Києва. Так, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації оцінило розробку проекту розмежування земель комунальної і державної власності столиці в 2,1 млн. гривень. Крім того, виконання робіт з встановлення меж цих земель на місцевості коштува­тиме ще 450 тис. гривень, а виготовлення державного акту на право комунальної власності на землю територіальної громади Києва - 180 тис. гривень. Те ж Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації визнало комунальне підприємство "Київський інститут земельних відносин" переможцем тендеру на створення проекту роз­межування земель комунальної та державної власності. За відсутності навіть затвердженої форми та порядку видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення не зовсім зрозумілим лишається перспектива виконання такого і подібних рішень і те, виготовлення саме чого КМДА оцінює у 180 тис. гривень.

Глава 30 Планування використання земель

У чинному законодавстві України (наприклад, ст.ст. 177-180 ЗКУ) термін "планування використання земель" вживається, проте чітко не визначається. Під плануванням використання земель у правовій доктрині прийнято розуміти діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, що полягає у створенні та втіленні пер­спективних програм (схем) використання та охорони земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також: в прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень[346].

Формами планування використання земель є розробка та затвердження програм використання земель (державних, регіональних), планування територій, природно-сільськогосподарське районування земель.

На сучасному етапі у розвинених країнах світу територіальне планування є однією з головних функцій державного управління у галузі земельних відносин[347]. Запроваджене у містах на початку XX сторіччя, у його 20-30 pp. планування все частіше починає поширюватися на всю територію тієї чи іншої країни (прикладами є Англія, Італія, Франція, США, Данія та ін.)[348]. У різних країнах воно має різні назви: у Великобританії - "планування міської та сільської території", у ФРН - "планувальне упорядкування території", у Франції - "впо­рядкування території", у США - "зонування" або "планування поверхні" тощо[349].

Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель

   1. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.

   2. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.

   3. Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.

До частини першої. Правовою основою складання та затвердження державних та регіональних програм використання та охорони земель є норми Конституції України, ст.ст. 177-180 ЗКУ, ЗУ "Про державні цільові програми", ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", ст. 6 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Прикладом програм, що стосуються використання та охорони земель, є ЗУ "Про загальнодержавну програму формування екологічної мережі", ЗУ "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства", Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою ВР України від 05.03.1998, Постанова Верховної Ради України "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" від 27.02.1997, ПКМ "Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року" від 03.07.2006 №901, ПКМ "Про Комплексну про­граму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року" від 16.11.2000 №1704, ПКМ "Про затвердження Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року" від 24.10.2001 №1388, ПКМ "Про затвердження Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України" від 15.02.2002 №160.

Разом із тим, власне Загальнодержавної програми використання та охорони земель в Україні досі не прийнято.

Держкомземом підготовлено проект спеціальної Загальнодержавної програми використання та охорони земель на 2005-2015 pp.[350] Програма схвалена KM України та подана як законопроект до ВР України[351].

До частини другої. Відповідно до ст.ст. 85, 116, Конституції України, програми економічного, науково-технічного і соціального розвитку України повинні розроблятися KM України, а затверджуватися Верховною Радою України. Відносини щодо розроблення таких програм врегульовані також ЗУ "Про державні цільові програми", ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України".

В Україні склалася стійка практика, за якою KM України на виконання ст. 8 ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" щорічно розробляє такі програми та подає їх на затвердження Верховній Раді України, а остання не встигає вчасно розглянути та затвердити відповідну програму.

До частини третьої. Коментована норма дублює положення п. 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України.