Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Перенесення в натуру (на місцевість), а так само відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступ­ним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається план земельної ділянки. Встановлені межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, утому числі орендарям (п. 2.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, п. 3.15 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376).

Через технічні помилки, допущені при встановленні меж, виникає значна кількість спорів[382]. При цьому позовні вимоги формулюються як "визнати частково недійсним Державний акт ... в частині загальної площі ..., що зазначена у державному акті .... Загальну площу земельної ділянки ... вважати ..."[383], "визнати частково нечинним" державний акт, "видати новий державний акт", суд приймає рішення "визнати дійсним розмір ..."[384], "зобов'язати сільську раду внести зміни до держакта"[385] тощо. Як видається, описані вище позовні вимоги законом не охоплюються передбаченими законом способами захисту, тому судам слід відмовляти в порушенні провадження за ними, а помилково порушені провадження закривати. Допущення помилок при встановленні меж може бути підставою для захисту порушеного права шляхом визнання права на земельну ділянку в певних межах (на наш погляд, не шляхом визнання недійсним державного акта, а шляхом визнання права на земельну ділянку у певних межах).

До пункту "б". Погодження меж із суміжними власниками та землекористувачами здійснюється при проведенні кадастрових зйомок, зазвичай для відновлення меж земельних ділянок, що вже перебувають у користуванні особи. Такі зйомки проводяться найчастіше в процесі підготовки матеріалів для приватизації або передачі в оренду відповідної земельної ділянки (див. ч.ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ та коментар до них, а також коментар до ст. 93 ЗКУ).

Необхідність проведення кадастрових зйомок обумовлюється тим, що згідно із чинним раніше (до початку 90-х років минулого сторіччя) законодавством правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою в більшості випадків не містили опису точних її меж. Тому на сьогоднішній момент виникає ситуація, коли у користувача право користування земельною ділянкою є, проте встановити межі земельної ділянки відповідно до правоустановчих документів неможливо. Саме для встановлення меж і проводяться кадастрові зйомки, результати яких оформлюються т. з. технічним звітом.

Порядок погодження меж при проведенні кадастрових зйомок законодавчо не визначений. Нерідко трапляються випадки, коли суміжні землевласники та землекористувачі відмовляються погоджувати межі або ухиляються від цього. У таких випадках існує практика звернення зацікавленої особи з позовом до суміжного землевласника або землекористувача про зобов'язання погодити межі. Суди зазвичай задовольняють відповідні позови, виходячи із того, що необхідно захистити право землекористування суб'єкта, який вимагає погодити межі його земельної ділянки. Цьому праву кореспондує обов'язок суміжного землевласника (землекористувача), передбачений ст. 106 ЗКУ.

Втім, одноманітна судова практика з даної категорії справ відсутня. Наприклад Апеляційний суд Запорізької обл. відзначає[386], що у судів виникали труднощі при вирішенні відповідних позовів, формулювання яких різняться, включаючи вимоги "про визнання межі погодженою", "про зобов'язання погодити межу"[387], "дозволити ... сільській раді затвердити матеріали інвентаризації"[388] тощо.

На наш погляд, погодження меж є виключно допоміжною (причому, як ми вважаємо, дуже малоефективною) стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗКУ лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього, як ми думаємо, зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акту погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. На наш погляд, погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Слід визнати правильною практику тих судів, які вважали, що, наприклад, рішення про приватизацію земельної ділянки буде законним і у разі відсутності підпису про погодження меж когось із суміжних землевласників чи землекористувачів[389].

Таким чином, підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. З огляду на це, слід вважати, що спір про право у випадку не підписання акту погодження меж відсутній, позовні вимоги з цього приводу судами розглядатися не повинні.

До пункту "в". Відновлення меж земельних ділянок здійснюється за процедурою, передбаченою для їх встановлення (відповідно до п.2.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердже­ною Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43).

До пункту "г". Дана процедура регламентується Тимчасовими методичними вказівками по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель, затверджених Держкомземом 04.08.1999.

Кадастровий план обмежень і обтяжень є окремою частиною чергового кадастрового плану та використовується при розмежуванні земель державної і комунальної власності, підготовці технічної документації, що посвідчує право власності на землю і у разі внесення доповнень у раніше видані правоустановчі документи на землю, проведенні грошової оцінки землі, здійсненні контролю за дотриманням землекористувачами встановленого режиму використання земель, проведенні робіт по землеустрою, розробці містобудівної документації (п. 1 згаданих вище вказівок).

До пункту "ґ". Поняття "кадастровий план земельної ділянки" згадується у ст. 56 ЗУ "Про землеустрій" серед технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Кадастровий план земельної ділянки (далі - кадастровий план) - "складова частина Поземельної книги, графічний документ, що відображає межі земельної ділянки з опи­сом суміжних землевласників і землекористувачів, лінійні проміри між: точками по межі земельної ділянки, місце розташування земельної ділянки, розміщення об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, та складається з використанням даних державного земельного кадастру" (наказ Держкомзему від 02.07.2003 № 174).

Земельне законодавство також оперує терміном "черговий кадастровий план", під яким розуміється "... графічне зображення земельних ділянок, розташованих у межах кадастрових зон і кварталів, адміністративно-територіальних утворень (село, селище, місто, район) із зазначенням номерів кадастрових зон і кварталів, їх меж, розмірів і кадастрових номерів земельних ділянок, меж земельних угідь, земельних сервітутів, територіальних зон" (див. Тимчасовий порядок присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затв. постановою КМУ від 18.08.2010 N 749).

Стаття 199. Бонітування ґрунтів

   1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

   2. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

До частини першої. "Дані бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, а також: втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва" (ст. 5 ЗУ "Про оцінку земель"). Ці положення частково відображені і у ст. 37 ЗУ "Про землеустрій".

Підставою для проведення бонітування ґрунтів є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За результатами бонітування ґрунтів складається технічна документація. Технічна документація з бонітування ґрунтів у межах населених пунктів затверджується відповідною місцевою радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів на земельних ділянках, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами (ст.ст. 15, 20 ЗУ "Про оцінку земель"). Технічна документація з бонітування ґрунтів підлягає державній експертизі відповідно до ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації"'.

Відповідно до ст. 16 ЗУ "Про оцінку земель", який визначає основні засади про­цедури здійснення бонітування ґрунтів, останнє проводиться на землях не лише сільськогосподарського (не рідше як раз на 7 років), а й лісогосподарського призначення (без встановленої Законом періодичності) юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Таким чином, Закон фактично відносить процедуру бонітування ґрунтів до землеустрою, а не до ведення державного земельного кадастру.