Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

   2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

До частини першої. Як бачимо, у законодавчому визначенні поєднані одразу три різних підходи до визначення кадастру - через "роботи", "відомості" та "документи", що навряд чи можна вважати послідовним. На наш погляд, державний земельний кадастр - це сукупність юридично значимих задокументованих відомостей про земельні ділянки. А от ведення державного земельного кадастру - це, дійсно, система робіт.

У спеціальній землевпорядній літературі кадастр також визначається як "методично організований публічний реєстр даних про всі юридичні об'єкти на земній поверхні у межах певної країни або регіону, який ґрунтується на зніманні кордонів цих об'єктів[375].

У міжнародній практиці[376] земельний кадастр визначається як заснована зазвичай на земельних ділянках (парцелах) сучасна земечьно-інформаиійна система, що містить записи про права на нерухомість. Як правило, вона включає геометричний опис земельної ділянки, пов'язаний із іншими записами, що описують сутність прав, вартість земельної ділянки та її поліпшень. Призначається кадастр для фіскальних, правових цілей, для організації управління землями, створює можливості для сталого розвитку га охорони навколишнього середовища[377].

Слово "кадастр" походить від латинських слів caput ('предмет, що оподатковується"), capitastrum ("опис предметів, що оподатковуються"). Пізніше від цих слів утворилося французьке слово cadastre[378]. У багатьох державах кадастр як звід відомості про об'єкти оподаткування є ровесником систем оподаткування, а отже, і самих держав[379]. Так, у Китаї кадастр існував вже 4000 років тому[380].

До частини другої. Державний земельний кадастр є основою не лише для ведення кадастрів інших природних ресурсів та містобудівного кадастру населених пунктів, але і для ведення кадастру особливо охоронюваних територій та об'єктів. Існування кадастрів різних природних ресурсів передбачено у загальному вигляді ст. 23 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Ведення кадастрів окремих природних ресурсів регламентується положеннями природоресурсного законодавства, законодавства про охо­рону окремих територій та об'єктів:

ст. 56 ЗУ "Про тваринний світ", ПКМ "Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу" від 15.11.1994 №772;

ст. 43 Кодексу України про надра, ПКМ "Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин" від 31.01.1995 №75;

главою 9 ЛК України, ПКМ "Про затвердження Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів" 20.06.2007 №848;

ст. 28 ВК України, ПКМ "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру" 08.04.1996 №413;

ст.ст. 36, 37 ЗУ "Про курорти", ПКМ "Про затвердження порядку створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів" 23.05.2001 №562; ПКМ "Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів" від 26.07.2001 №872;

ПКМ "Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів" від 28.12.2001 №1781;

ст. 23 ЗУ "Про основи містобудування", ПКМ "Про містобудівний кадастр населених пунктів" від 25.03.1993 №224.

   • 

Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природ­них ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Інформація, яка міститься у державному земельному кадастрі, включає дані та відомості, а також документи про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (див. ч. 1 ст. 193 ЗКУ).

Склад земельно-кадастрової документації визначається п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого ПКМ від 12.01.1993 №15. Структура та перелік земельно-кадастрової документації, що ведеться на різних рівнях органами земельних ресурсів, визначені додатком №2 до наказу Держкомзему від 03.09.1999 №83 "Про удосконалення ведення державного земельного кадастру в зв'язку з його автоматизацією".

Правовий режим земельно-кадастрової інформації та порядок її надання зацікавленим особам визначаються ЗУ "Про інформацію", "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність". Порядок забезпечення земельно-кадастровою інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян частково врегульовано нормами ПКМ "Про затвердження Положення про Державний фонд документації із землеустрою від 17.11.2004 №1553. Вико­ристання матеріалів Державного фонду здійснюється з дотриманням вимог законодавства про авторські права, державну таємницю (відповідно до наказу СБУ Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю від 12.08.2005 №440). Зокрема, до відомостей, що складають державну таємницю, віднесені відомості про топографічні карти і плани масштабу 1:50000 та крупніших масштабів, спеціальні карти (незалежно від форми та виду носія інформації), похідні від матеріалів аеро- космічних зйомок, які створені в державній системі координат на територію України.

Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру