Розділ III ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

До частини першої. Недоліком коментованої норми є те, що у ній змішані (1) підстави, що повинні "автоматично" призводити до припинення дії земельного сервітуту безпосередньо в силу вимог закону (ipso iure), (2) підстави, які дозволяють зацікавленій особі лише вимагати припинення сервітуту в судовому порядку, та (3) підстави, за наявності яких для припинення сервітуту слід здійснити процедуру реєстрації його припинення.

До перших належать обставини, передбачені у п.п. "а" та "г"; до других - передбачені п.п. "ґ" та "д", а також ч. 2 коментованої статті, до третіх - передбачена у п. "б" відмова уповноваженої особи. З урахуванням викладеного у коментарі до ч. 2 ст. 100 ЗКУ, вважаємо, що відмова уповноваженої особи від права сервітуту повинна бути вчинена у письмовій формі і зареєстрована (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).

Згадане у п. "в" ч. 1 рішення суду, на наш погляд, взагалі слід розглядати не як підставу, а як спосіб припинення сервітуту за наявності інших підстав, передбачених п.п. "ґ" та "д" ч. 1 та ч. 2 коментованої статті.

На наш погляд, крім випадків, передбачених "а" та "г" коментованої частини, у усіх інших випадках сервітут слід вважати припиненим лише після державної реєстрації такого припинення (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).

Що ж стосується викладеної у п. "а" {"поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки") підстави для припинення сервітуту, маємо висловити сумнів у доцільності даного положення. Як видається, припинення сервітуту повинно здійснюватися лише у випадку, коли обтяжена та пануюча земельні ділянки консолідуються (об'єднуються). Якщо ж цього не відбувається, не виключене їх подальше роздільне відчуження, що знову породить необхідність встановлення сервітуту.

До частини другої. У коментованій частині передбачені підстави для припинення сервітуту у судовому порядку. Цей перелік невичерпний, він має включати також обставини, визначені п.п. "г" та "д" ч. 1 ст. 102 ЗКУ. Моментом припинення сервітуту є час набрання законної сили рішенням суду про це.

Глава 16-1 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови

(Кодекс доповнено главою 16-1 Законом №997-V від 27 квітня 2007 року)

Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови

1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.

2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

(Частина друга статті 102-1 із змінами, внесеними згідно із Законом №509-VI від 16.09.2008)

3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

(Статтю 102-1 доповнено частиною згідно із Законом №509-VI від 16.09.2008)

4. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.

(Статтю 102-1 доповнено частиною згідно із Законом №509-VI від 16.09.2008)

5. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

6. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:

   1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;