Розділ ІІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

   4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

До частини першої. До земель промисловості коментована стаття відносить земельні ділянки, надані для розміщення споруд та іншої інфраструктури будь-яких підприємств. Щодо вимог до організації територій підприємств див. коментар до ч. 3 коментованої статті.

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 землі промисловості складали 194,5 тис. га[169].

Структура земель промисловості на даний час далека від досконалої. Так, надмірна землеємність склалася у гірничодобувній промисловості. У чорній металургії і теплоенергетиці понад 40 % території займають шламонакопичувачі та інші об'єкти для захоронення відходів виробництва. На 01.01.2005 151,1 тис. га земель віднесено до порушених (з них не використовуються у виробництві 53,3 тис. га), з яких майже 83 % порушено в процесі розробки покладів рудних і нерудних копалин, їх переробки, проведення геологорозвідувальних робіт[170].

До частини другої. Закон не передбачає обмежень щодо кола суб'єктів, що можуть мати на праві власності або праві користування землі промисловості.

До частини третьої. Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі СНиП 11-89-80 "Генеральные планы промышленных предприятий" (неофіційний текст наведено на компакт-диску, що додається), які, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території "з урахуванням технологічних зв'язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів транспорту" (п. 3.3. та ін.), визначають конфігурацію забудови (п. 3.22.), відстані між будівлями (п.п. 3.25., 3.26., табл. 1-4 та ін.) тощо.

Зокрема, п. 3.8. норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон: (а) передзаводської (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового вузла виділяються зони (д) громадського центра, (є) майданчиків підприємств, (є) загальних об'єктів допоміжних виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства.

Спеціальні вимоги до організації території різних видів підприємств можуть бути вміщені до інших нормативних документів у галузі будівництва: див., наприклад, ВСН 01-82 "Инструкция по проектированию лесозаготовительных предприятий" (затверджена наказом Мінпапірліспрому СРСР від 10.08.82 №236).

Зовнішнє зонування земель, прилеглих до промислових підприємств, а саме, встанов­лення навколо підприємств (точніше, навколо джерел небезпечного впливу на їх території) санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил плану­вання та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 №173 (замінили СН 245-71 "Санітарні норми проектування промислових підприємств"[171], затверджені Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва ще 05.11.1971). Відповідно до санітарної класифікації підприємств, виробництв та споруд (Додаток 4 до Правил), встановлюється 5 класів небезпечності підприємств (І клас - найбільш небезпечні підприємства, виробництва та споруди), відповідно до яких санітарно-захисна зона складає від 50 до 3000 м. Оскільки санітарно-захисна зона відраховується безпосередньо від джерела небезпечного впливу, вона охоплює і територію підприємств. Детальніше щодо правового режиму санітарно-захисних зон ст. 114 ЗКУ та коментар до неї.

За "радянських" часів існувала практика влаштування промислових підприємств на земельних ділянках, відведених у користування іншим землекористувачам - у смугах відведення залізниць, шосейних доріг, і навіть на землях сільськогосподарського призначення (йдеться про міжколгоспні підприємства). їхнє землекористування зазвичай ніяк не оформлювалося, що сьогодні породжує численні конфлікти та суперечки.

До частини четвертої. Коментована норма, відтворюючи положення ст. 18 Кодексу України про надра, встановлює додаткові вимоги до процедури надання у користування земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами (див. ст. 123 ЗКУ та коментар до неї).

Відносини щодо "оформлення ... прав користування надрами" регулюються главою 2 Кодексу України про надра. "Оформлення прав" передбачає, зокрема, отримання дозволу на користування надрами (ст. 16) та гірничого відводу (ст. 17 кодексу); деякі види надрокористування вимагають лише наявності дозволу на користування надрами (ст.ст. 20, 21 Кодексу України про надра).

Щодо "відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки" див. ст. 166 ЗКУ та коментар до неї.

Стаття 67. Землі транспорту

   1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

   2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До частини першої. Аналогічне визначення наведене у ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про транспорт".

Землі транспорту поділяються на види в залежності від виду транспорту (див. ст.ст. 68-74 ЗКУ та коментар до них).

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 підприємствам та організаціям транспорту надано 654,7 тис. га земель[172].

До частини другої. Законодавство допускає перебування земель транспорту у власності будь-яких суб'єктів.