Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Зі змісту ч. 1 ст. 638 ЦК можна зробити висновок про те, що всі цивільно-правові договори є консенсуальними, тобто вважаються укладеними з моменту досягнення в формі, що вимагається законом, згоди з усіх істотних умов. Зазначена стаття, однак, не виключає встановлення спеціальними положеннями законів конструкції реальних договорів, тобто договорів, що вважаються укладеними з моменту передання речі (за умови належного здійснення консенсуальної частини договору, тобто вираження волі на встановлення, зміну та припинення прав і обов'язків у формі, що вимагається законом). Загальне правило з цього приводу встановлюється ч. 2 ст. 640 ЦК, яка легалізує правову конструкцію реального договору.

4. Формулювання Цивільного кодексу та інших законів, що пов'язують момент укладення окремих видів договорів з моментом передання речі або вчинення іншої дії, схожі з формулюваннями законів, які не встановлюють щодо цього будь-яких винятків із загального правила ст. 638 ЦК. Але вони не тотожні. Так, якщо стосовно, наприклад, договору поставки (який визнається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом) щодо цього не встановлюються будь-які особливості, то в його визначенні вказується на те, що постачальник «зобов'язується передати» товар. У визначеннях реальних договорів, що передбачають для їх укладення передання речі, зазначається «передає».

5. Беручи до уваги викладене, з моменту передання речі вважаються або відповідно до домовленості сторін можуть вважатись укладеними такі договори: 1) купівлі-продажу (через формулювання — продавець «передає...», що міститься у ст. 655 ЦК поряд з формулюванням «зобов’язується передати»); 2) дарування (через формулювання — дарувальник «передає... майно» — ч. 1 ст. 717 ЦК) у відповідних випадках; 3) договір зберігання (через формулювання «одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана» — ч. 1 ст. 936 ЦК. Аналогічним є формулювання ч. 1 ст. 957 ЦК стосовно договору складського зберігання); 4) договір ренти (через формулювання «одна сторона (одержувач ренти) передає...» — ч. 1 ст. 731 ЦК); 5) договір довічного утримання, догляду (через формулювання «одна сторона (відчужувач) передає...» — ст. 744 ЦК); 6) договір управління майном (через формулювання «одна сторона (установник управління) передає...» — ст. 1029 ЦК); 7) договір позики (через формулювання «одна сторона (позикодавець) передає...» — ст. 1046 ЦК); 8) договір банківського вкладу (через формулювання «одна сторона (банк), що прийняла...» — ч. 1 ст. 1058 ЦК); 9) договір факторингу (через формулювання «одна сторона (фактор) передає...» — ч. 1 ст. 1077 ЦК) у відповідних випадках. Цивільний кодекс допускає можливість визнання сторонами на свій розсуд деяких видів договорів як реальних або консенсуальних. Це стосується договорів купівлі-продажу, дарування, зберігання, факторингу.

6. Ознаки реального договору є в договорі перевезення, оскільки він визначається таким, за яким перевізник зобов'язується доставити «довірений» йому відправником вантаж (частина перша ст. 909 ЦК). Сформулювати конструкцію договору перевезення як реального законодавцю вдалося завдяки тому, що він розділив відносини між транспортною організацією (особою, що надає послуги з перевезення) і відправником вантажу на дві частин: 1) перша з них одержала найменування зобов'язань, що виникають на підставі довгострокових договорів перевезень. До змісту цих зобов'язань включаються зобов'язання перевізника подати транспортні засоби під навантаження й зобов'язання відправника вантажу надати вантаж для перевезення; 2) друга частина складає власне зобов'язання з перевезення, що виникає з того моменту, як вантаж «довірено» перевізнику.

7. У розділі II «Загальні положення про договір» Книги п'ятої Цивільного кодексу поняття набрання чинності вживається тільки в ч. 2 ст. 631. Спеціальні закони за загальним правилом також не використовують це поняття. Водночас стали з'являтися винятки з цього правила. Стаття 983 ЦК і частина третя ст. 18 Закону «Про страхування» [139] встановлюють, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу (це правило є диспозитивним). Очевидно, мається на увазі, що договір страхування є укладеним з моменту його підписання, а страхове зобов'язання страховика перед страхувальником виникає із зазначеного моменту набрання договором чинності. Визначення початку дії зобов'язання страхування вказівкою на момент унесення першого страхового платежу має тлумачитись з урахуванням правила визначення початку перебігу строків, установленого ст. 253 ЦК. Строк дії договору страхування повинен установлюватись у днях, місяцях або роках. Застосування для цього інших одиниць часу неможливе, оскільки це не передбачено законом і не випливає із суті зобов'язання страхування. Якщо строк обчислюється лише в зазначених одиницях, він підлягає обчисленню «з дня, наступного після того дня, з якого починається строк», тобто з нуля годин доби, яка наступає після того дня, в який страхувальник уніс перший страховий платіж. З цього моменту настання страхового випадку тягне виникнення обов'язку страховика виплатити страхове відшкодування (страхову суму).

8. Договір автомобільного перевезення пасажира вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (тобто укладення договору неможливо, поки не внесена плата за проїзд) і лише в окремих випадках він визнається укладеним з моменту посадки в автобус (ч. 2 ст. 42 Закону «Про автомобільний транспорт» [190]). Установлено також, що договір перевезення пасажира на таксі набирає чинності з моменту посадки пасажира і діє до моменту висадки у пункті призначення.

Розмежування в законі понять укладення договору і набрання ним чинності стало наслідком того, що в науці й законодавстві не приділяється уваги проблемі ґенези зобов'язання та прав і обов'язків сторін, що складають його зміст Але деякі зі стадій розвитку зобов'язання не можна не помітити. Одну з них невдало виділили вказівкою на момент набрання чинності договором автомобільного перевезення.

9. Якщо договір у силу закону або за згодою сторін підлягає нотаріальному посвідченню, він вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір, який підлягає державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. Здавалося б, це — подібні правила, а ця подібність повинна враховуватись і в наслідках невиконання відповідних законодавчих вимог. Але законодавець вирішив інакше: порушення законодавчої вимоги про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його нікчемність (недійсність). А порушення вимоги про державну реєстрацію договору означає, що він є неукладеним. Суперечність між цими законодавчими положеннями усувається, якщо неукладений договір розуміти як різновид договору недійсного.

10. Реєстрацію договорів слід відрізняти від реєстрації окремих видів майна, від реєстрації права власності на окремі види об'єктів права власності. Дивно, але змішування згаданих тут понять стає звичним навіть у законодавчих актах. Так, у Земельному кодексі (ст. 125, ч. 5 ст. 126) і Законі «Про оренду землі» [165] (ст. 18, 20) ідеться і про реєстрацію права на земельну ділянку, і про реєстрацію договору «відповідно до закону», хоч такого закону, який би визначав порядок реєстрації договорів оренди землі, ніколи не існувало. Зважаючи на те, що у зв'язку із запровадженням державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі на землю, припинилась практика реєстрації договорів оренди землі відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів Порядку державної реєстрації договорів оренди землі [285], такого закону не буде ніколи. Між тим, потреба у специфічному врегулюванні відносин щодо

реєстрації речових прав на землю існує. Держкомзем затвердив Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель [424]. Але Держкомпідприємництво повідомило про зупинення дії цього Порядку [451]. У свою чергу, суд призупинив дію акта Держкомпідприємництва, невиконання вимог якого стало підставою зупинення дії названого Порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 1299 ЦК «право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна». Але ж таке майно не реєструється, а реєстрації підлягають права на нього (обмеження цих прав).

11. Ураховуючи викладене, слід звернути увагу на низку правил, що передбачають державну реєстрацію окремих видів майна:

1) у Державному регістрі джерел іонізуючого випромінювання реєструються джерела іонізуючого випромінювання (Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і порядок оплати послуг з їх реєстрації [273]);

2) державній реєстрації підлягають автомобілі, автобуси та інші подібні транспортні засоби (Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів [346]);

3) придбана громадянами вогнепальна гладкоствольна, нарізна, комбінована мисливська зброя, пневматична і холодна зброя підлягає реєстрації в органах внутрішніх справ (п. 12.4 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [376]);

4) реєстрації шляхом унесення до Державного реєстру підлягають повітряні судна (ст. 25 Повітряного кодексу [21]);

5) морські торговельні судна підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України; судна, що не підлягають реєстрації у зазначеному Реєстрі, реєструються у Судновій книзі України (ст. 26 КТМ [23]).

12. Державна реєстрація прав на нерухоме майно — це зовсім інше правове явище. Державна реєстрація прав на нерухомість передбачена ст. 182 ЦК і здійснюється відповідно до правил, установлених Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177]. Реєстрації підлягають іпотека (ст. 4 Закону «Про іпотеку» [156]) і обтяження рухомого майна (ст. 11 — 13 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167]).

13. Ще одне правове явище — це реєстрація договорів (правочинів). Зазвичай договори підлягають державній реєстрації відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів. Це стосується:

а) договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК);

б) договорів про передання майна під виплату ренти (ст. 732 ЦК);