Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Немає застосування даного рішення судами.

Нечипорук і Йонкало проти України, № 42310/04, 21 квітня 2011 року

Фактичні обставини справи: першого заявника затримали 20 травня 2004 року та привезли до Південно-західного відділку міліції міста Хмельницький. Його обшукали та знайшли в кишені пакет із речовиною зеленого кольору. Зі слів першого заявника, цей пакетик йому підкинули працівники міліції. Того ж дня о 21.45 його затримали в адміністративному порядку за підозрою у незаконному збереженні наркотичних засобів. Родичів не повідомили про його місцезнаходження. В ніч з 20 на 21 травня працівники міліції застосовували до нього катування з метою отримання зізнання у вчиненні вбивства: йому закували руки, підвісили на металевій перекладині між столами, підключили електричний генератор до тіла, закриваючи час від часу рот диванною подушкою. Вранці перший заявник втратив свідомість, а коли прийшов до себе, то його продовжували бити до 20.00, надівши на нього бронежилет та закривши голову подушкою. В сусідньому кабінеті допитували його дружину. Міліціонери пригрозили, що вона може не витримати допиту і тоді він зробив своє перше зізнання. 21 травня о 22.00 першого заявника помістили до Ізолятору тимчасового тримання міста Хмельницька. Того ж дня його привезли на допит до прокуратури, де він заявив про неправомірні дії міліціонерів. 22 травня 2004 року судово-медична експертиза встановила, що вилучена у нього речовина не є наркотичною. 23 травня першого заявника звільнили, але одразу затримали в рамках кримінального розслідування. Наступного дня його оглянув судово-медичний експерт, встановивши у нього на тілі ряд ушкоджень. У заявника не було адвоката з 20 по 24 травня. А 26 травня першого заявника за рішення суду взяли під варту. Перший заявник та його родичі продовжували скаржитися до прокуратури. Однак 18 червня їм було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно міліціонерів. Заявник оскаржив це рішення. 22 червня першого заявника перевели до Хмельницького слідчого ізолятору. Заявника виправдали 5 травня 2005 року, зазначивши, що його зізнання було отримано із застосуванням сили. Суд скасував постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо міліціонерів. За скаргою потерпілих вирок було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Першого заявника взяли під варту. Цього разу, 31 серпня 2007 року, його було визнано винуватим з призначенням покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Вирок було залишено без змін 28 серпня 2008 року Верховним Судом України. Скарга на неправомірні дії міліціонерів була визнана судом необґрунтованою.

Суд встановив, що перший заявник був жертвою дуже серйозних і жорстоких страждань, які можуть бути охарактеризовані як катування та органи державної влади не провели ефективного розслідування скарг заявника на погане поводження; тримання під вартою в період з 20 по 26 травня 2004 року було незаконним та подальше тримання було немотивованим; було порушено право першого заявника «на негайне доставлення до судді»; були відсутні належне мотивування подовження тримання його під вартою та гарантоване право на відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою; першочергові зізнання були отримані від першого заявника в ході катування та використані судом як доказ його вини, було порушено його право не свідчити проти себе; спершу на допитах у першого заявника був відсутній адвокат, і навіть після того як йому був наданий захисник, він не мав до нього безперешкодного доступу.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 §§ 1, 2, 3, 4 та 5, статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29, 59, 63 Конституції України, статті 115, 121, 187, 263, стаття 371 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 44, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення 1984 року, статті 4, 94, 23–2, 45, 97, 155, 370, 236–1,244 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, стаття 248–1 Цивільно-процесуального кодексу України 1963 року, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«… беручи до уваги те, що заявник вперше зізнався у вчиненні злочину… формально будучи затриманим за непов’язане зі справою адміністративне правопорушення, і враховуючи його твердження про побиття з боку міліціонерів… Суд вважає можливим, що працівники міліції умисно застосовували до нього жорстоке поводження з метою отримання зізнання…» (§ 175)

«Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. Однак, вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри» (§ 175)

«Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім'я, підстави для затримання та ім'я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції» (§ 176)

«…Суд вважає, що адміністративне затримання було насправді частиною його тримання під вартою… в якості підозрюваного у вбивстві….» (§ 178)

«… Суд відмічає, що, офіційно затримавши заявника у адміністративному порядку, але насправді поводячись з ним як із підозрюваним, міліція позбавила його доступу до адвоката..» (§ 264)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–104613

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1304874747

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2014 року, справа № 703/6231/13-к, судді: Васильківська Т. В., Прилуцький В. О. та Овсієнка В. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37719270

Теза із рішення: «…Така практика розслідування фактів жорстокого поводження із затриманими відповідно до позиції Європейського суду з прав людини визнана неефективною…»