Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6898825

Теза із рішення: «…Судом також зазначається, що попри інформацію представника ДМУ ГУМВС України в Донецькій області про отриману позивачем медичну допомогу в умовах ІТТ її рівень не може відповідати задекларованому у статті 17 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз». Крім того, судом зазначається, що у Рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Яковенко проти України» вказано, що на органи влади покладено обов’язок забезпечувати охорону здоров’я осіб, позбавлених свободи. Ненадання належної медичної допомоги може становити поводження, несумісне з гарантіями статті 3 Конвенції, у відповідності з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню…»

Погані умови перевезення

Коктиш проти України, № 43707/07, 10 грудня 2009 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)

Тримання під вартою з метою екстрадиції

Коктиш проти України, № 43707/07, 10 грудня 2009 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)

Кабулов проти України, № 41015/04, 19 листопада 2009 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)

Крейдич проти України, № 48495/07, 10 грудня 2009 року (див. Компенсація за незаконне затримання та тримання під вартою)

Солдатенко проти України, № 2440/07, 23 жовтня 2008 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)

Дубовик проти України, № 33210/07; 41866/08, 15 жовтня 2009 року

Фактичні обставини справи: в лютому 2005 року заявниця переїхала з Білорусі до України. 10 березня 2006 року заступник Генерального прокурора Білорусі виніс постанову про взяття заявниці під варту за підозрою у торгівлі людьми за обтяжуючих обставин та участі в організованій злочинній групі. Заявниця була затримана в Києві 27 липня 2007 року на підставі міжнародного ордеру на арешт та листа Білоруського бюро Інтерполу, в якому просили знайти та затримати заявницю з метою екстрадиції до Білорусі. Заявниця була розлучена зі своєю дитиною, якій виповнився один місяць. Голосіївський районний суд міста Києва виніс постанову про взяття її під варту на 40 днів до отримання офіційного запиту про екстрадицію від влади Білорусі. Через два дня заявниця звернулася з проханням надати їй статус біженця в Україні. Заявниці декілька разів продовжували строк тримання під вартою. Європейський Суд виніс рішення по Правилу 39 з рекомендацію Уряду України не видавати заявницю до Білорусії до розгляду його справи по суті. Влада Білорусі завірила Уряд України, що до заявниці не буде застосоване жорстоке поводження в порушення статті 3 Конвенції. 6 березня 2008 року заявниця отримала статус біженця. Її адвокат звернувся до суду з проханням про звільнення з-під варти. Генеральна прокуратура подала позов до адміністративного суду з проханням скасувати рішення Комітету ВРУ з питань національностей та релігії про надання заявниці статусу біженця. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог прокуратури, однак апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та вищеназване рішення Комітету. 23 лютого 2009 року Генеральна прокуратура Білорусії повідомила, що максимальний строк тримання під вартою, 18 місяців, минув і тримання під вартою було замінне заявниці на підписку про невиїзд, у зв'язку з чим просили залишити прохання про екстрадицію без задоволення та звільнити заявницю. За два дні заявниця була уже звільнена за постановою Генерального прокурора України.

Суд встановив, що тримання під вартою заявниці «в цілях екстрадиції» в період з 5 березня по 18 квітня 2008 року, після отримання нею статусу біженця, а також відсутність передбаченої законом можливості оскаржити рішення про взяття під варту до закінчення процедури екстрадиції та відсутність процедури отримання компенсації порушують право на свободу в різних його проявах.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1, 4 та 5 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 2481 Цивільно-процесуального кодексу України від 1963 року, статті 2, 17, 117 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 19, 20, 21 Закону України «Про прокуратуру», стаття 3 Закону України «Про біженців», статті 1, 2, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«…попри суттєві зміни обставин та очевидну відсутність підстав для тримання заявника під вартою, внаслідок встановленої Судом заборони видачі, національні суди декілька разів відмовлялися розглядати обґрунтованість її тримання під вартою, на підставі того, що було прийняте остаточне та таке, шо вступило в силу судове рішення… яке приписувало тримання заявника під вартою до закінчення процедури екстрадиції…. заперечуючи таким чином право заявника на перегляд законності її тримання під вартою…» (§ 67)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–95081

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1264584908