Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Суд встановив, що українське законодавство не передбачає, достатньо зрозумілої, чіткої та передбачуваної у своєму застосуванні процедури для екстрадиції осіб, щоб уникнути будь-якого ризику свавілля.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 5 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 9, 29, 55, 92, Конституції України, статті 61, 62 Конвенції країн СНД 1993 року про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (далі — Мінська конвенція), глава 31, стаття 248–1 Цивільного процесуального кодексу України від 1963 року, стаття 2, п. 7 Розділу УІІ прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року, статті 106, 148, 165–2 Кримінально-процесуального кодексу України від 1960 року, стаття 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року, Постанова № 4 Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року «Про судову практику по застосуванню запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і продовження терміну утримання під вартою під час дізнання та досудового слідства».

Основні тези:

«…коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні статті 5 § 1 Конвенції означає, що коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні — для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля…» (§ 19)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–90332

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1230221030

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2015 року, справа № 387/488/15-к, суддя Майстер І. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44216272

2) рішення Голосіївський суд міста Києва від 05 червня 2015 року, справа № 752/9073/15-ц, суддя Чередніченко Н. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45001191

Теза із рішень: «…коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні статті 5 § 1 Конвенції означає, що коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля…»

Пузан проти України, № 51243/08, 18 лютого 2010 року

Фактичні обставини справи: заявник уже був двічі засуджений в Білорусі за вчинення правопорушень, пов’язаних із наркотичними засобами. Другого разу він був засудження до 4 років та 3 місяців позбавлення волі. Після відбуття частини покарання заявника умовно-достроково звільнили. Радянське районне відділення міліції міста Мінська порушило 1 квітня 2006 року кримінальну справу відносно заявника за обвинуваченням у незаконному придбанні психотропної речовини. Був виданий міжнародний ордер на арешт. 29 вересня заявника затримали працівники міліції в місті Севастополі. А 30 вересня 2008 року Залізничний районний суд міста Севастополя виніс постанову про взяття заявника під варту в очікуванні на екстрадицію до Білорусі. 17 жовтня Україна отримала запит на екстрадицію. Водночас Європейський Суд надав Уряду України рекомендацію не видавати заявника до розгляду його справи по суті. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції щодо тримання заявника під вартою. 26 грудня 2008 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання заявника щодо зміни запобіжного заходу. Апеляційний суд у відповідь на скаргу заявника вказав, що уже розглядав його апеляцію з цього питання і не буде знову це вивчати. На момент винесення цього рішення Судом заявник знаходився ще під вартою.

Суд встановив, що у національному законодавстві відсутня належна законодавча база для утримання під вартою заявників в очікуванні екстрадиції та регулярний перегляд законності їх утримання під вартою, а тому утримування заявника під вартою було незаконним.

Представник заявника в Суді: юрист Айгуль Муканова.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 (f) та 4 Конвенції.