Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО»

Корпоративні норми слід відрізняти від правових, які містяться в локальних нормативних актах підприємств, господарських товариств (статутах, установчих договорах, положеннях). Порушення локальних нормативних актів підлягає захисту в судовому порядку і за допомогою інших заходів державного впливу.

§ 6. Право і технічні норми

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв’язку із використанням технічних і природних об’єктів, — технічні норми. До них, зокрема, належать: правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (ДБН), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоча технічні норми встановлюються людьми, однак вони не мають суспільного характеру. Їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої входять ті, що втілені в правову форму, до другої — всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язковий характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називають техніко-юридичними. Вони взаємодіють з правом за допомогою системи бланкетних норм, які містять відсилку до таких підзаконних актів, як правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транспорту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин та ін. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі у спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінками.

Технічні норми, які належать до другої групи, у свою чергу можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об’єкта пізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила поведінки людей у зв’язку з використанням технічних та природних об’єктів (наприклад, правила користування побутовими приладами, прийому лікарських засобів та ін.). Ці правила не містять ознак, притаманних правовим нормам, їх порушення не призводить до застосування засобів юридичної відповідальності.

Контрольні запитання

1. Назвіть соціальні норми, за допомогою яких регулюються суспільні відносини.

2. Наведіть приклади фіксації норм моралі у праві.

3. Чим відрізняються правові норми від політичних норм?

4. Яким чином релігійні норми впливають на розвиток правової системи держави?

5. За порушення яких технічних норм настає юридична відповідальність?

Розділ 11 Формування права та його джерела

§ 1. Правоутворення: поняття та етапи

Правоутворення є відносно тривалим процесом формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних повторювальних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів. Відтак формування права є складним, багатоаспектним соціальним процесом, обумовленим взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, що визначають і забезпечують утворення нових норм права.

Перш за все йдеться про відносини між людьми, що стихійно складаються завдяки щоденному повторенню і набувають нормативного характеру. Вони формуються в усіх сферах життя людини в процесі виробництва, розподілу, обміну продуктів праці, при вирішенні загальносоціальних справ, в сімейних стосунках тощо. Так, у результаті багаторазового повторення стихійно складається певний постійний еквівалент при обміні продуктами праці (землеробства і ремесла). Цей еквівалент поступово стає загальновизнаним, якнайкраще відображає суспільні потреби. Повторювальні відносини, що склалися стихійно, відображаються у формуванні звичаїв, релігійних норм, що є наслідком трансформації мононорм родового ладу.

На цій основі виникає потреба визнання загальної обов’язковості і охорони найбільш важливих і сталих суспільних відносин. У процесі становлення держави велику роль у формуванні права відіграють ухвалення рішень судами, а також практика укладення договорів (обміну, позики та ін.) між різними суб’єктами правовідносин.

Заключним етапом процесу правоутворення є правозакріплення, тобто надання певним правилам поведінки юридичної сили, встановлення міри можливої чи належної поведінки суб’єктів суспільних відносин. Правозакріплення відбувається шляхом санкціонування, тобто надання загальної обов’язковості і захисту з боку держави найбільш загальним і важливим правилам, що об’єктивно народжуються в суспільстві. Спочатку державне санкціонування обмежується наданням юридичної сили судовим рішенням, звичаям, договірним відносинам. Згодом шляхом нормотворчості (правотворчості) державних органів з’являється писане право (законодавство).

Держава відіграє певну самостійну роль у формуванні права, а саме у правозакріпленні. Державні органи відповідно до потреб суспільного розвитку конкретизують загальні правила поведінки, що склалися шляхом санкціонування, встановлюють строки і процедури їх реалізації, деталізують санкції, що застосовуються в разі порушення правових норм, наприклад, норми, що визначають діяльність суду присяжних, строки позовної давності, заходи покарання за вчинення злочинів.

Процес подальшого формування і розвитку права відбувається за допомогою як вже згаданих засобів формування права (санкціонування повторювальних суспільних відносин і встановлення нових правил безпосередньо державними органами), так і низки інших чинників.