Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

2) політичні — формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним становищем посилювали численні суперечності і конфлікти, розв’язати які за допомогою звичаїв родової общини було неможливо;

3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов’язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов’язковими;

4) необхідність обмеження і пом’якшення в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мирними засобами;

5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей — населення, що заселяє певну територію.

Виникнення права — тривалий історичний процес. Провісниками юридичного регулювання були звичаї і табу — система безперечних заборон біологічного, природного, морального, релігійного характеру. Існували певні «контури» правосудної діяльності — на основі норм- звичаїв загальні збори і старійшини приймали відповідні індивідуальні рішення. В умовах переходу від первісної общини до державно організованого суспільства значення права спочатку надавалося індивідуальним, фактичним, повторюваним стосункам.

Важливим етапом у формуванні права було перетворення звичаїв, що склалися в первісному суспільстві, на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі за допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з’являються такі звичаї, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов’язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею та ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони одержують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право.

Значну роль у становленні правових норм відіграли суди. Судові функції спочатку здійснювали жреці у формі релігійного ритуалу або верховні правителі і призначені ними судові органи. Вони закріплювали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядкам. Судові органи формулювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов’язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов’язковими зразками для вирішення аналогічних справ, унаслідок чого склалася ціла система преторського права.

З часом основною формою права стають державні нормативні акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, юридична особа, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б виражали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Нормативні акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов’язків.

Розглянуті тенденції виникнення права наглядно проявилися в таких стародавніх юридичних пам’ятках, як Закони царя Хаммурапі у Вавілоні, закони Солона у Стародавній Греції (594-593 роки до н. е.), Закони ХІІ таблиць у Римі (451-450 роки до н. е.), Салічеська Правда 496 р., Закони Етельберта 600 р. в англосаксонській правовій системі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 р. було характерним поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальненому вигляді судових прецедентів та деяких законодавчих положень.

§ 4. Ознаки держави, що відрізняють її від самоврядування первісної общини

Держава виникає як особлива політична, територіальна і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від самоврядування первісної общини за такими ознаками.

1. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населення об’єднується і поділяється за територіальним принципом (територіальні общини, волості, графства, інші адміністративно- територіальні одиниці). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв’язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як усередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень, управляють певними територіями.

Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об’єднаних кровнородинними зв’язками.

2. Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не збігається з суспільством. У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціоналізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ (інститут монарха, намісника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі органи тощо). Як самостійні виокремлюються органи примусу (військо, дружина, поліція, суд). Необхідність захисту і охорони кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами, та ін.).

Управління в родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примусу.

3. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загальносоціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби. Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збирання данини, а ще пізніше — до введення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збирання податків утворюється розгалужена система державних органів.

При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.

§ 5. Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини

Виникнення права стало закономірним результатом розвитку суспільства та його нормативної системи. Зароджуючись ще в надрах первісної общини (на етапі утворення вождівств або протодержав), воно майже не відрізнялося від звичаїв первісної общини. І тільки з часом, заявивши свої претензії на роль основного регулятора суспільних відносин, право набуло специфічних для нього властивостей, форм виразу і стало сприйматися як певна соціальна цінність.

Відмінності права від соціальних норм первісної общини полягають у такому.