Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю впорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуації однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія хоча і заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

Представники теорії природного права (Конфуцій, Аристотель, Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-який закон (навіть закони природи) потребує гарантій. Тому люди відмовилися від можливості самостійно захищати свої права і домовилися створити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв’язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа права (Г. Гуго, Ф. Савін’ї, Г Пухта) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії. Тому право виключає всі чинники випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають в юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права слушно стверджували, що право — об’єктивне історичне явище, зумовлене етнокультурними чинниками, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т Тард) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб розв’язання соціальних суперечностей та ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» людської психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних чинників. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався із класовою боротьбою. Клас, що панує у суспільстві, змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до власних потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити на тому, що економічні чинники дійсно відіграли значну роль у виникненні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, у праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

Кожній з теорій походження держави і права притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, політичного, культурного розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин походження держави і права.

§ 2. Публічна влада і нормативне регулювання в первісній общині

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (два мільйони років тому) до утворення держави (п’ять тисяч років тому). Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють два головні періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збиральної (присвоювальної) економіки, коли люди одержували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство переходить до землеробства, тваринництва, металооброблення, керамічного виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім’ї, роди (20-30 чоловік), фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община — це колектив людей, об’єднаних кровнородинними зв’язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища зумовлювала єдність інтересів і згуртованість членів роду.

Первісній общині були притаманні і владні інститути, органи управління. Соціальна влада при первіснообщинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. potestus — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей та державно- політичних форм. Її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації — первісне самоврядування.

Управління в первісній общині здійснювалося: загальними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували питання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами; старійшинами (радами старійшин), влада яких ґрунтувалась на їх авторитеті, шануванні, досвіді, мудрості; воєнними вождями (радами воєнних вождів), жрецями. Залежно від стану суспільства використовував більш доцільний інститут прийняття рішень. Так, під час стоянок (осілого способу життя) значну частину управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан суспільства потребував оперативного вирішення питань радами старійшин, а воєнно-похідний стан основним суб’єктом управління робив воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових установ, але була здатна до ефективного примушування за порушення існуючого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Крім воєнної, потестарна влада виконувала функцію перерозподілу суспільного продукту, організуючу функцію (поступове введення ієрархічної системи управління), контрольну (контроль за ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.

Життя первісної общини, незважаючи на його примітивний характер, потребувало впорядкування. Воно здійснювалося за допомогою певних соціальних норм, на основі яких люди організовували спільну працю, розподіл продуктів, встановлювали процедури вирішення спорів, правила ведення міжплемінних війн, засади функціонування потестарних органів та ін. Єдині, загальні для всіх правила поведінки того періоду в літературі іноді називають мононормами (від грец. monos — єдиний, лат. norma — правило)[4]. Найчастіше вони мали форму табу (заборон)[5] — обов’язкових і незаперечних приписів надприродного походження, які супроводжувалися магічними санкціями і виступали важливим способом виховання людей, стандартизації їх поведінки. Мононорми виражалися у ритуалах, обрядах, міфах, звичаях тощо.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент робився на зовнішній формі їх виконання, і ця форма була суворо канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну та виховну функції.

З виникненням мови з’являються міфи; вони передавали інформацію про те, як слід діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючу частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства), ідеологічну (міфи були керівництвом до дій, якого слід додержуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї — правила поведінки, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального характеру внаслідок їх багаторазового повторення. Звичаї як вид соціальних норм первісної общини відрізнялися тим, що:

- регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, які склалися протягом тривалого періоду;

- виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;

- втілювали авторитет всього суспільства;

- були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;